Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про розірвання шлюбу, визнання права особистої приватної власності та усунення перешкод в користуванні житлом, за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання права особистої власності на квартиру за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Херсонської області від 14 липня 2010 року,

У серпні 2009 року ОСОБА_6 звернувся із позовом до ОСОБА_7 про розірвання шлюбу та поділ майна, яке є спільною сумісною власністю.

Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що з березня 1999 року він та ОСОБА_7 фактично проживали однією сім’єю у квартирі, яку вони орендували.

У серпні 2000 року ОСОБА_6 уклав із ЗАТ "Будмеханізація" договір про дольову участь у будівництві 74-х квартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 (будівельний № 23), з метою отримання власного житла - трикімнатної квартири АДРЕСА_1. Також у листопаді 2000 року між ОСОБА_7 та ЗАТ "Будмеханізація" укладено договір про дольову участь у будівництві зазначеного будинку, відповідно до умов якого вона мала отримати двокімнатну квартиру № 32. Загальна вартість квартир складала 54 078 грн., які були виплачені до укладення шлюбу за його власні кошти.

15 червня 2001 року між сторонами був зареєстрований шлюб.

7 серпня 2001 року ОСОБА_6 написав заяву до ЗАТ "Будмеханізація" про передачу ОСОБА_7 своїх прав на отримання документів на квартиру АДРЕСА_1, у зв’язку з чим договір про дольову участь тією ж датою і під тим самим номером було переукладено з останньою.

У період шлюбу ОСОБА_7 оформила право власності на обидві квартири на себе.

У процесі розгляду справи ОСОБА_6 змінював, уточнював та доповнював позовні вимоги, а також звернувся із клопотанням у яком просив його позовні вимоги щодо автомобіля та в частині визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 залишити без розгляду, яке ухвалою Дніпровського районного суду м. Херсона від 20 квітня 2010 року задоволено.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просив суд визнати за ним право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 усунути перешкоди у користуванні нею шляхом виселення ОСОБА_7 та зобов’язати передати ключі від зазначеної квартири.

ОСОБА_7 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про визнання особистої приватної власності на зазначені квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 посилаючись на те, що зазначені квартири вона набула до шлюбу за кошти, які належали їй особисто.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 20 квітня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено частково. Шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 розірвано. Визнано за ОСОБА_6 право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1. Усунуто перешкоди ОСОБА_6 у користуванні зазначеною квартирою шляхом виселення ОСОБА_7 із неї та зобов’язання передати ключі. Визнано за ОСОБА_7 право особистої власності на квартиру АДРЕСА_2. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 14 липня 2010 року рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 20 квітня 2010 року в частині розірвання шлюбу та визнання за ОСОБА_7 права особистої власності на квартиру АДРЕСА_2 залишено без змін. В решті рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 20 квітня 2010 року скасовано. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено. Визнано за ОСОБА_7 право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1. У задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до пункту 2 розділу XIII "Перехідні положення" від 7 липня 2010 року № 2453 – VI Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального Кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд апеляційної інстанції, частково скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи в цій частині нове рішення про визнання права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 виходив із того, що зазначена квартира набута нею до шлюбу, тому згідно ст. 57 Сімейного кодексу України є її особистою приватною власністю. Акт прийому-передачі квартири, який мав місце під час шлюбу, свідчить лише про фактичне отримання цього майна. Право власності на квартиру у ОСОБА_7 виникло з моменту реєстрації.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Установлено, що з березня 1999 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 фактично проживали однією сім’єю у квартирі, яку вони орендували. На утриманні ОСОБА_7 знаходилась малолітня донька від першого шлюбу.

Позивач мав стабільний дохід працюючи другим механіком на суднах грецької судноплавної компанії та часто ходив у дальні плавання. Так, з 31 травня 1999 року до 11 квітня 2004 рок працював на судні "Pioneer Spirit" і отримував заробітну плату у розмірі 1 600 доларів США на місяць; з 11 червня 2000 року до13 серпня 2000 року на судні "LPG "Tamara" і отримував заробітну плату у розмірі 2 000 доларів США на місяць; з 25 вересня 2000 року до 29 квітня 2001 року працював на судні "Pioneer Sea" і отримував заробітну плату у розмірі 2 400 доларів США на місяць; з 18 серпня 2001 року до 6 лютого 2002 рок працював на судні "Pioneer Sailor" і отримував заробітну плату у розмірі 2 400 доларів США на місяць; з 26 травня 2002 року до 18 липня 2002 року на судні "LPG "Gas Palmyra" і отримував заробітну плату у розмірі 2 000 доларів США на місяць.

28 серпні 2000 року ОСОБА_6 уклав із ЗАТ "Будмеханізація" договір про дольову участь у будівництві 74-х квартирного житлового будинку по пр. 200 років Херсона у м. Херсоні (будівельний № 23), відповідно до мов якого він зобов’язаний був внести у якості паю 16 427 грн. до 1 вересня 2000 року, а решту суми - 15 103 грн. не пізніше ніж через місяць після вводу будинку в експлуатацію, а ЗАТ "Будмеханізація" виділити ОСОБА_6 у зазначеному будинку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 89, 3 кв. м., та передати необхідні документи для реєстрації права власності. Строк вводу будинку в експлуатацію, згідно зазначеного договору, другий квартал 2001 року.

На ім’я ОСОБА_7 був відкритий валютний рахунок, на який ОСОБА_6, знаходячись у рейсі, переказував грошові кошти у валюті для внесення платежів за спірну квартиру.

У травні 2001 року ОСОБА_6 повернувся з чергового рейсу до м. Херсона та 25 травня 2001 року зробив останні платежі за квартиру АДРЕСА_1.

На аркуші справи 107 міститься довідка ЗАТ "Будмеханізація" про те, першочергово договір про дольову участь від 28 серпня 2000 року укладався з ОСОБА_6, і лише після повної сплати пайових внесків останнім, договір було переукладено з ОСОБА_7

15 червня 2001 року між сторонами був зареєстрований шлюб.

7 серпня 2001 року ОСОБА_6, перед черговою роботою по контакту, маючи на увазі, що згідно договору будинок мав вводитися в експлуатацію у другому кварталі 2001 року, тобто у той час, як він буде знаходитись у рейсі, написав заяву до ЗАТ "Будмеханізація" про передачу ОСОБА_7 своїх прав на отримання документів на квартиру АДРЕСА_1, у зв’язку з чим договір про дольову участь тією ж датою і під тим самим номером було переукладено з останньою.

29 серпня 2003 року державною технічною комісією складено акт про прийняття в експлуатацію 72-х квартирного житлового будинку будівельний № 25 по пр. 200 років Херсона у м. Херсоні, який затверджено рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради від 16 грудня 2003 року № 423.

23 червня 2008 року ОСОБА_7 отримала свідоцтво про право власності на спірну квартиру.

Згідно із ч. 2 ст. 12 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, однією з підстав виникнення права приватної власності є одержання майна за укладеними угодами, які не заборонені законом.

Відповідно до 128 ЦК УРСР (1540-06) 1963 року право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

За правилами ст. ст. 22, 24 КЗпШ України, який діяв на час придбання спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них.

Відповідно до роз'яснень, наданих пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 (v0016700-98) (зі змінами) "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Ухвалюючи рішення про визнання за ОСОБА_6 права особистої власності на квартиру АДРЕСА_1, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що спірна квартира була придбана ним за власні кошти тому є особистою власністю позивача.

Згідно зі статтею 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і матеріалам справи, тому підстави для його зміни або скасування відсутні.

Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 14 липня 2010 року скасувати, залишивши в силі рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 20 квітня 2010.

Ухвала оскарженню не підлягає.