Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання майна спільною сумісною власністю за касаційною скаргою ОСОБА_7 на ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 4 лютого 2010 року,

У січні 2009 року ОСОБА_6 звернулась до суду з указаним позовом, зазначаючи, що з 7 серпня 1999 року вона перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. До реєстрації шлюбу відповідач із метою спільного проживання та майбутнього укладення шлюбу придбав квартиру АДРЕСА_1. За рахунок спільних коштів протягом 1998-1999 років у квартирі проведено капітальний ремонт, а протягом 2001-2003 років здійснено прибудову.

Посилаючись на те, що внаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя вартість спірної квартири істотно збільшилась, позивачка просила визнати її спільною сумісною власністю.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 2009 року позов задоволено та визнано спірну квартиру спільною сумісною власністю ОСОБА_6 і ОСОБА_7

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 4 лютого 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, справу направлено на новий розгляд до районного суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , справа розглядається за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію зазначеного Закону від 7 липня 2010 року (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 304 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими гл. 1 розд. V ЦПК України (1618-15) .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та направляючи справу на новий розгляд, апеляційний суд виходив із того, що районний суд: неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи; не запропонував позивачці уточнити вимоги та підстави позову; не вирішив питання про необхідність залучення до участі у справі осіб, права яких порушує цей спір; не розглянув позовних вимог із підстав, зазначених у позові.

Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна, оскільки вони ґрунтуються на неправильному застосуванні норм процесуального права.

Статтею 311 ЦПК України визначений вичерпний перелік підстав для скасування рішення суду в апеляційному порядку й передачі справи на новий розгляд.

Так, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду; 2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу; 3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання; 4) суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь у справі; 5) суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції; 6) справу розглянуто з порушенням правил виключної підсудності.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) роз’яснено, що виходячи з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених п. 5 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, апеляційний суд може скасувати рішення суду першої інстанції з передачею справи на новий розгляд лише з підстав, вичерпно визначених у ст. 311 ЦПК України (вона розширеному тлумаченню не підлягає), за наявності яких рішення суду скасовується незалежно від правильності висновків суду та незалежно від того, чи посилаються учасники процесу на такі порушення (ст. 303 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд апеляційної інстанції, зазначаючи про те, що районним судом: не запропоновано ОСОБА_6 уточнити вимоги та підстави позову; не вирішено питання про необхідність залучення до участі у справі осіб, права яких порушує цей спір, і не розглянуто позовні вимоги з підстав, зазначених у позові, виходив із того, що відповідно до пояснень позивачки спірну квартиру в 1998 році було придбано за спільні кошти сторін та їхніх батьків, але суд на ці обставини уваги не звернув.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом про визнання квартири спільною сумісною власністю, посилаючись на те, що вартість належної ОСОБА_7 квартири за час їхнього шлюбу істотно збільшилась унаслідок спільних трудових і грошових затрат подружжя та їхніх батьків.

Судом першої інстанції вказані вимоги ОСОБА_6 розглянуто та визнано квартиру спільною сумісною власністю з підстав істотного збільшення її вартості за час шлюбу.

З вимогою про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю з підстав придбання її за спільні кошти сторін і їхніх батьків ОСОБА_6 до суду не зверталась.

Однак апеляційний суд не врахував диспозитивності цивільного судочинства, тобто розгляду судом справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про те, що суду першої інстанції необхідно було запропонувати позивачці уточнити вимоги та підстави позову, чим фактично в даному випадку звернутись з іншим позовом.

У зв’язку із цим у районного суду не було необхідності вирішувати питання про залучення до участі у справі осіб, права яких порушує цей спір, оскільки розгляд указаного позову з пред’явлених підстав стосується лише прав та обов’язків колишнього подружжя ОСОБА_6.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Ураховуючи викладене, у суду апеляційної інстанції не було передбачених законом підстав для скасування рішення районного суду з передачею справи на новий розгляд.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов’язків, визначених законом, тому ухвала підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 4 лютого 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.