Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до закритого акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування за касаційною скаргою закритого акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" (далі – ЗАТ"Українська транспортна страхова компанія") на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2010 року,

У жовтні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ЗАТ "Українська транспортна страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 12 лютого 2008 року з відповідачем був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту №018418. 23 серпня 2008 року стався страховий випадок, а 26 серпня 2008 року – страхувальник надав всі передбачені договором необхідні документи. 13 листопада 2008 року в порушення п.п. 14.1,14.2 договору позивачу було повідомлено про відстрочку в прийнятті рішення про здійснення страхового відшкодування. При неодноразових зверненнях до відповідача позивачу було відмовлено листами №03 від 5 січня 2009 року та №376 від 14 квітня 2009 року в виплатах страхового відшкодування. Крім того, зазначені відповідачем підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування не передбачені договором добровільного страхування наземного транспорту, укладеного між сторонами. Відповідно до звіту №2302 від 5 вересня 2008 року вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу "Хонда-Акорд" д.н.з. НОМЕР_1, становить 142 993 грн. 92 коп. Згідно п.1.4 договору страхова сума складає 140 000 грн. Оскільки страхове відшкодування виплачується в межах страхової суми, то з урахуванням франшизи 0,5 % від страхової суми, передбаченої п.1.3.1 договору, його розмір становить: 140 000 грн. - 140 000 грн. х 0,5:100 = 139 300 грн. Згідно п.14.2 договору термін відстрочки у прийнятті рішення про здійснення страхового відшкодування не може перевищувати 30 днів з моменту отримання всіх необхідних для визначення розміру збитку документів. Звіт про оцінку майна виконаний на замовлення відповідача від 5 вересня 2008 року, отже, зобов’язання по здійсненню страхового відшкодування є простроченим з 7 жовтня 2008 року. Разом з тим, відповідач повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, що складає 158 941 грн. 30 коп. = 139 300 грн. х 114,1 % (середній індекс інфляції за період з 7 жовтня 2008 року по 12 жовтня 2009 року), а також 3 % річних від простроченої суми, що складає 4 247 грн. 70 коп. = 139 300 грн. х 3% х 371 дні. Крім того, відповідно до договору про надання адвокатських послуг позивач витратив 10 000 грн., які підлягають відшкодуванню. З урахуванням вищенаведеного, ОСОБА_4 просить стягнути з відповідача борг в розмірі 139 300 грн.: інфляційне збільшення суми боргу 19 641 грн. 30 коп., 3 % річних від простроченої суми 4 247 грн. 70 коп. та 10 000 грн. судових витрат.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2010 року, позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення страхового відшкодування задоволено частково. Стягнуто з ЗАТ "Українська транспортна страхова компанія" на користь ОСОБА_4 страхове відшкодування в розмірі 139 300 грн., збитки від інфляції в розмірі 19 641 грн. 30 коп. та понесені судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У жовтні 2010 року ЗАТ "Українська транспортна страхова компанія" на адресу Верховного Суду України надіслало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2010 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

У відповідності до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Матеріали справи та доводи касаційної скарги ЗАТ "Українська транспортна страхова компанія" не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України,

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.