Колегія суддів Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Чистилівської сільської ради про визнання рішень незаконними та зобов’язання передати земельну ділянку у власність, за касаційною скаргою Чистилівської сільської ради, до якої приєдналися ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, а також за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 2 лютого 2010 року,

У квітні 209 року ОСОБА_6 звернулася з уточненим в подальшому позовом до Чистилівської сільської ради Тернопільського району про визнання рішень незаконними та зобов’язання передати земельну ділянку у власність. Позивачка зазначала, що більше 30 років користувалася земельною ділянкою площею 0,15 га, виділеною колгоспному двору, членом якого вона була, для ведення особистого підсобного господарства. Рішенням сесії Чистилівської сільської ради від 7 липня 2007 року № 128 їй відмовлено у передачі зазначеної земельної ділянки у власність, а рішенням від 23 жовтня 2008 року № 255 зазначену земельну ділянку у неї вилучено. За таких обставин позивачка просила визнати зазначені вище рішення ради незаконними та зобов’язати сільську раду передати їй земельну ділянку у власність.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 7 грудня 2009 року у позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 2 лютого 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано незаконними рішення сесії Чистилівської сільської ради про відмову ОСОБА_6 у передачі їй у власність земельної ділянки площею 0,15 га для ведення особистого селянського господарства та про вилучення у неї зазначеної земельної ділянки. Зобов’язано Чистилівську сільську раду передати зазначену земельну ділянку у власність ОСОБА_6

У касаційних скаргах ОСОБА_7, а також Чистилівська сільська рада, до чиєї скарги приєдналися ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не набула права користування спірною земельною ділянкою, а тому відмовою у її приватизації та вилученням її право позивачки не порушено.

Скасовуючи це рішення та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову апеляційний суд вказав, що спірна земельна ділянка була надана в користування позивачці в порядку, встановленому законодавством, яке діяло на момент її надання, а відсутність у неї державного акта на цю земельну ділянку правового значення за таких обставин не має.

Такий висновок апеляційного суду є правильним.

Відповідно до п. 7 перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) 2001 року громадяни, що одержали у користування земельну ділянку у розмірах, що було передбачено раніше діючим законодавством, зберігають право на ці ділянки.

Згідно зі ст.ст. 20 та 63 Земельного кодексу Української РСР 1970 року право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, та право колгоспного двору на присадибну ділянку засвідчується записом в земельно-шнуровій книзі колгоспу та погосподарській книзі сільської ради.

Судом установлено, що згідно із записом у погосподарській книзі Чистилівської сільської ради за період з 1 січня 1986 року по 1 червня 1995 року за колгоспним двором, головою якого була позивачка, закріплена присадибна ділянка розміром 0,26 га (а.с. 17-18).

Встановивши такі обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що в позивачки незалежно від відсутності в неї державного акта на право користування спірною земельною ділянкою таке право є і воно порушене рішеннями сільської ради про відмову у передачі цієї земельної ділянки їй у власність та про вилучення її.

Посилання осіб, які подали касаційні скарги та приєдналися до однієї з них, на те, що до участі у справі не залучено ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, хоча рішення стосується їх прав на спірну земельну ділянку, є помилковим, оскільки рішенням Чистилівської сільської ради від 23 жовтня 2008 року їм лише надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки і право на цю земельну ділянку у них ще не виникло.

Таким чином, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують, що відповідно до ст. 337 ЦПК України є підставою для відхилення касаційних скарг і залишення рішення без змін.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 336, ст. 337, п. 1 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_7 та Чистилівської сільської ради, до якої приєдналися ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, відхилити і залишити рішення апеляційного суду Тернопільської області від 2 лютого 2010 року без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.