Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, Білашівської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 січня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 20 квітня 2010 року,

У жовтні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом, посилаючись на те, що його батьки – ОСОБА_8 (мати) і ОСОБА_9 (батько), в 1961 році побудували будинок АДРЕСА_1 та господарські будівлі.

У 1962 році його батька було засуджено до позбавлення волі за вбивство його матері.

Після звільнення з місць позбавлення волі його батько в 1970 році зареєстрував шлюб із ОСОБА_7

ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько помер.

У 2009 році він приватизував ? частину вказаного будинку із присвоєнням цій частині будинку адреси: квартира АДРЕСА_1. Його батькові належала квартира АДРЕСА_2 в спірному будинку, в зв’язку з чим після смерті батька відкрилася спадщина на майно – зазначену квартиру АДРЕСА_2.

Він, як єдиний син спадкодавця, та відповідачка, як дружина спадкодавця, являються спадкоємцями на дане спадкове майно за законом.

Вважаючи, що реалізувати своє право на спадщину він не може, оскільки відсутній правовстановлюючий документ спадкодавця на квартиру АДРЕСА_2 і частину господарських будівель, позивач просив визнати за ним право власності на спадкове майно, а саме: на ? частину квартири АДРЕСА_2 і господарських будівель, що належали його батькові – ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 січня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 20 квітня 2010 року, позов задоволено, ухвалено визнати за ОСОБА_6 право власності в порядку спадкування на ? частину квартири АДРЕСА_2 та інших будівель, які закріплені за вказаною квартирою АДРЕСА_2.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_7 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та просить скасувати судові рішення та закрити провадження в справі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач є сином ОСОБА_9 і одним із спадкоємців останнього, а тому за позивачем слід визнати право власності на частину спадкового майна.

Проте повністю з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з чч. 1, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною ч. 1 ст. 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

За змістом п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

З урахуванням наведених положень закону право на спадщину мають особи, які її прийняли. Разом із тим, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. Отже, за наявності умов у спадкоємця для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, позовні вимоги про визнання права на спадщину задоволенню не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, зокрема в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

Судами встановлено, що батько позивача, ОСОБА_9, помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадкоємцями останнього за законом є ОСОБА_6 й ОСОБА_7

Як убачається з матеріалів справи, в нотаріальній конторі заведена спадкова справа щодо майна померлого. Проте відмова нотаріуса в оформленні позивачу права на спадщину в матеріалах справи відсутня.

Крім того, згідно з наявною в цій справі копією рішення народного суду Ровенського району Ровенської області від 20 грудня 1963 року в справі за позовом ОСОБА_9 (батька позивача) виділено останньому з майна в АДРЕСА_1, половину хліва та інше майно.

Однак, суди наведеного не врахували, в порушення ст. 213 ЦПК України не з'ясували, хто саме порушував, не визнавав або оспорював права позивача на спадщину; не перевірили наявності умов для одержання останнім у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину та чи приймалася нотаріусом відмова позивачу в оформленні права на спадщину; апеляційний суд не дав жодної оцінки наявності рішення суду від 20 грудня 1963 року, хоча це має значення для справи.

За таких обставин оскаржувані в касаційному порядку судові рішення підлягають скасуванню з підстав, визначених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 25 січня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 20 квітня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.