Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю "РосУкрОйл" (далі – ТОВ "РосУкрОйл") про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, грошової компенсації за невикористану відпустку, витрат на відрядження та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Донецької області від 3 серпня 2009 року,

У січні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ТОВ "РосУкрОйл" про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану відпустку, витрат на відрядження, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що наказом № 39 від 13 вересня 2004 року прийнятий на роботу у ТОВ "РосУкрОйл" на посаду начальника газового департаменту, а наказом № 85 від 24 жовтня 2005 року звільнений з роботи за власним бажанням.

У день звільнення відповідач не видав йому належно оформлену трудову книжку, не провів з ним повного розрахунку, не виплатив заборгованість по заробітній платі,компенсацію за невикористану відпустку та виплати на відрядження.

Посилаючись на те, що відповідачем порушені його трудові права, що заподіяло йому моральної шкоди, ОСОБА_6 просив позов задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 9 вересня 2008 року та додатковим рішенням цього ж суду від 10 березня 2009 року ОСОБА_6 поновлено пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору та задоволено частково позовні вимоги, а саме стягнуто з ТОВ "РосУкрОйл" на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки у розмірі 15 747 грн. 68 коп., витрати на відрядження в сумі 2 963 грн. 40 коп. та 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 3 серпня 2009 року зазначене рішення суду в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, витрат на відрядження та відшкодування моральної шкоди скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні зазначених вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 працював у відповідача з вересня 2004 року на посаді начальника газового департаменту, наказом № 85 від 24 жовтня 2005 року звільнений за власним бажанням.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено обов’язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку.

Відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України в разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, для застосування цієї норми права необхідно наявність двох умов:

- затримки у видачі трудової книжки;

- наявність вини власника або уповноваженого ним органу.

Ухвалюючи рішення, апеляційний суд, з’ясувавши обставини справи та давши належну правову оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини відповідача у затримці видачі трудової книжки позивачу.

Ретельно перевірялися судом і доводи позивача про наявність заборгованості перед ним у підприємства щодо витрат на відрядження і з урахуванням встановлених обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність такої заборгованості.

Оскільки відшкодування моральної шкоди позивач пов’язував з порушенням відповідачем його права на отримання трудової книжки, встановивши відсутність вини підприємства у такій затримці, суд дійшов правильного висновку про відсутність у зв’язку з цим підстав для відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення.

У разі пропуску передбачених ст. 233 КЗпП України строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) з’ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов’язки сторін. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує його по суті. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.

За таких обставин, посилання апеляційного суду на ст. 233 КЗпП України є зайвим, оскільки суд відмовив в задоволенні зазначених позовних вимог за їх безпідставністю.

Проте це не призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, коли рішення апеляційного суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 3 серпня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарження не підлягає.