Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про припинення права на частку в спільному майні та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про припинення права на частку в спільному майні за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2010 року й касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 грудня 2009 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2010 року,

У листопаді 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, зазначаючи, що він і ОСОБА_7 є співвласниками квартири АДРЕСА_1, йому належить 5/18 часток квартири, а відповідачці – 13/18 часток. Квартира складається з трьох кімнат площею 14,9 кв. м, 14,7 кв. м і 15,6 кв. м. Оскільки належна йому частка квартири від жилої площі складає лише 12,55 кв. м, він запропонував ОСОБА_7 грошове відшкодування за належні їй 2,34 кв. м для того, щоб він міг на правових підставах користуватись окремою кімнатою площею 14,9 кв. м, на що остання не погодилась.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_6 просив припинити право власності ОСОБА_7 . на належні їй 3/50 частки (2,34 кв. м) спірної квартири зі сплатою останній вартості цієї частки, встановити порядок користування квартирою та виділити йому в користування кімнату площею 14,9 кв. м, а відповідачці – дві суміжні кімнати площею 15,6 кв. м і 14,7 кв. м.

У процесі судового розгляду ОСОБА_6 уточнив позовні вимоги та просив: припинити право власності ОСОБА_7 на належну їй 1/18 частку (2,34 кв. м) спірної квартири зі сплатою останній вартості цієї частки; встановити порядок користування квартирою, виділивши йому в користування кімнату площею 14,9 кв. м, а відповідачці – дві суміжні кімнати площею 15,6 кв. м і 14,7 кв. м; визнати за ним право власності на 6/18 часток спірної квартири.

У грудні 2009 року ОСОБА_7 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_6 . про припинення права на частку в спільному майні, в якому просила припинити право власності ОСОБА_6 . на 5/18 часток спірної квартири, перерахувати з депозитного рахунку суду на користь останнього компенсацію за належну йому частку квартири в розмірі 126 262 грн. 50 коп. і визнати за нею право власності на 5/18 часток спірної квартири. В обґрунтування позову посилалась на те, що вона є власником 13/18 часток спірної квартири. ОСОБА_6 . у квартирі не мешкає, кімнати, яка б за розміром відповідала належним йому 5/18 часткам і могла б бути виділена в натурі, немає, оскільки належна останньому площа в квартирі складає 12,55 кв. м, а перепланування виключене за будівельними нормами.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 грудня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_7 задоволено. Припинено право власності ОСОБА_6 на 5/18 часток квартири АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_7 право власності на 5/18 часток спірної квартири. Стягнуто з депозитного рахунку Дніпровського районного суду м. Києва на користь ОСОБА_6 компенсацію за 5/18 часток квартири в розмірі 126 262 грн. 50 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2010 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 . відмовлено. У решті – рішення районного суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 посилається на невідповідність висновків апеляційного суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права й просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні її позову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й просить скасувати судові рішення в частині відмови в задоволенні його позову та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , справа розглядається за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію зазначеного Закону від 7 липня 2010 року (2453-17) .

Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги ОСОБА_6 є необґрунтованими, оскільки припинення права особи на частку в належній їй частці в спільному майні не передбачено чинним законодавством, проте наявні всі умови, визначені ст. 365 ЦК України, для припинення права власності ОСОБА_6 на частку в спільному майні.

Скасовуючи рішення районного суду в частині задоволення зустрічного позову та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_6, але позбавлення його права на частку в спірній квартирі завдасть істотної шкоди інтересам останнього, що суперечить положенням ст. 365 ЦК України.

Під час розгляду справи судом не були порушені норми матеріального й процесуального права, а наведені в скаргах доводи є необґрунтованими та правильність висновків суду не спростовують, тому колегія суддів Верховного Суду України не знаходить підстав для задоволення касаційних скарг.

Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 грудня 2009 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.