П/811/1020/16 Про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску - 09.10.2018 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2016 року (суддя Притула К.М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року (судді: Чумак С.Ю. (головуючий), Гімон М.М., Юрко І.В.) у справі № П/811/1020/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування вимоги та рішення,

У С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач, Підприємець) звернувся до суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування вимоги №Ф-0000221302 від 06.07.2016 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 45 753,95 грн, рішення №0004481302 від 06.07.2016 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 7 433,54 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані вимога та рішення контролюючим органом прийнято безпідставно, оскільки висновки акта перевірки є необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам, оскільки ґрунтуються лише на припущеннях, що в свою чергу, не підтверджені належними документами.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2016 року, залишеною без змін постановою ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року, позов Підприємця задоволено в повному обсязі, оскаржувані вимога та рішення визнано протиправними та скасовано.

4. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскаржувані вимога та рішення прийнято контролюючим органом безпідставно з огляду на ненадання останнім доказів, що свідчать про допущені позивачем порушення, натомість Підприємцем надано первинні документи в підтвердження понесених ним під час ведення господарської діяльності витрат на придбання палива для надання послуг з перевезення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2016 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Підприємця.

6. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваної вимоги та застосування штрафних (фінансових) санкцій стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки № 467/11-23-13-02/177613518 від 06.07.2016, оформленого за результатами проведеної документальної виїзної планової перевірки Підприємця щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, під час якої було виявлено порушення позивачем вимог:

- п. 2 частини першої ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", внаслідок чого контролюючим органом визначено суму податкового зобов'язання з єдиного внеску на загальну суму 45 753,95 грн

- п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, внаслідок чого донараховано податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 19788,38 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що платником податку безпідставно віднесено до складу витрат вартість придбаного дизельного пального.

Судом встановлено, що позивачем було подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2014 рік, відповідно до якої позивач визначив загальний оподатковуваний доход, отриманий від провадження господарської діяльності у розмірі 1595799,77 грн. Згідно розрахунку податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, вартість придбаних ТМЦ, що реалізовані або використані у виробництві продукції визначена у розмірі 1 443 408,40 грн., витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату склали 127911,37 грн., інші витрати складають 7526,00 грн., а чистий оподатковуваний доход визначений у розмірі 16954,00 грн. Отже, згідно зазначеної декларації витрати позивача за 2014 рік становлять 1324472,70 грн.

Також, позивачем було подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік, відповідно до якої позивач визначив загальний оподатковуваний доход, отриманий від провадження господарської діяльності у розмірі 1 804 612,00 грн. При цьому, згідно уточнюючої податкової декларації про майновий стан і доходи, чистий дохід становить 18008,00 грн. Згідно даних акту перевірки, вартість використаного дизельного пального 1184378,23 грн., вартість придбаних запасних частин (шин) 236755,77 грн, вартість використаного мастила та оливи 45890,00 грн, вартість ремонту автомобілів 75695,00 грн, заробітна плата найманих працівників 87017,29 грн, сплата єдиного соціального внеску 32762,71 грн, послуги сторонніх організацій (послуги автостоянки, техобслуговування автомобілів, медогляд водіїв, інформаційні послуги) 33907,00грн, витрати на відрядження працівників 67637,00 грн, вартість оренди приміщення 22561,00 грн. Отже, витрати позивача за 2015 рік становлять 1786 604 грн.

Податковим органом під час перевірки зроблено висновок, що до складу задекларованих витрат за 2014 рік позивачем включено витрати у вигляді вартості використання дизельного пального в сумі 1106746,40 грн. При цьому, згідно акту попередньої документальної перевірки дебіторська заборгованість (станом на 31.12.2013) становить 46215,07 грн (без ПДВ) та залишки товарно-матеріальних цінностей станом на 31.12.2013 складають 8733,37 грн (акумулятори 7 шт).

Відповідно до наданих на перевірку банківських виписок контролюючим органом встановлено, що вищевказана дебіторська заборгованість в сумі 46215,07 грн надійшла на розрахунковий рахунок позивача, який відкрито в КРУ "ПриватБанк" в січні 2014 року.

На підставі вказаного відповідач дійшов висновку, що позивач надавав підприємствам транспортні послуги в 2013 році, дохід отримав за зазначені транспортні послуги в січні 2014 року, тобто понесені витрати по списанню дизельного пального не пов'язані з отриманням доходу, що призвело до завищення витрат за 2014 рік на суму 46 215,07 грн.

Контролюючий орган дійшов аналогічних висновків і щодо завищення витрат в частині списання дизельного пального в 2015 році на суму 49 488,62 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки та висновків зазначених у ньому контролюючим органом прийнято оскаржувані вимогу та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Судами також встановлено, що у період, який перевірявся Підприємець здійснював вантажні перевезення як по території України, так і за її межами. Кошти, які витрачалися позивачем на придбання дизельного палива, були віднесені до складу витрат, пов'язаних з господарською діяльністю, в підтвердження чого Підприємцем було надано копії належно оформлених актів виконаних робіт, розрахунків вартості транспортних послуг, технічних паспортів на транспортні засоби, видаткових накладних на придбання та реалізацію товарів (робіт, послуг), договорів про надання послуг, товарно - транспортних накладних, чеків та інших розрахункових документів, фіскальних чеків, довідок про склад витрат.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. У доводах касаційної скарги контролюючий орган посилається на висновки акту перевірки щодо порушень позивачем норм податкового законодавства. Касаційна скарга є ідентичною апеляційній скарзі, інших обґрунтувань ніж ті, які були наведені в апеляційній скарзі та в запереченні на позовну заяву відповідачем не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права скаржником не наведено.

9. Підприємцем надано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач вказує на правильність висновків судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів контролюючого органу, а тому просить залишити касаційну скаргу останнього без задоволення, а судові рішення просить залишити без змін.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

10. Податковий кодекс України (2755-17) (у редакції на час виникнення спірних правовідносин):

10.1. Підпункт 16.1.2 пункт 16.1 статті 16.

Платники податків зобов'язані вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

10.2. Пункт 44.1 статті 44.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

10.3. Пункт 138.2 статті 138 (до 01.01.2015).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

10.4. Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 (до 01.01.2015).

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

10.5. Пункт 163.1 статті 163.

Об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

10.7. Пункт 177.2 статті 177.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

10.8. Пункт 177.4 статті 177 (до 01.01.2015).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

10.9. Підпункт 177.4.1 пункту 177.4 статті 177 (після 01.01.2015).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

11. Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) (у редакції на час виникнення спірних правовідносин):

11.1. Пункт 4 частини першої статті 4.

Платниками єдиного внеску фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

11.2. Пункт 2 частини першої статті 7.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

11.3. Частина одинадцята статті 8.

Ставка єдиного внеску для вказаної категорії платників складає 34,7% від бази оподаткування, визначеної статтею 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"

11.4. Пункт 3 частини одинадцятої статті 25.

За донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

13. Платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів

14. Платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці. Єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

15. Об'єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб є чистий оподатковуваний дохід.

16. Чистий оподатковуваний дохід визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними із проведенням господарської діяльності такої фізичної особи-підприємця.

17. Витрати, що пов'язані з проведенням господарської діяльності фізичної особи-підприємця мають бути підтверджені належно оформленими первинними документами.

18. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій) обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень.

Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що платником податків відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток не у відповідності до вимог податкового законодавства, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

19. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

20. Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в запереченні на позовну заяву, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи.

21. Розв'язуючи спір та задовольняючи позовні вимоги Підприємця про скасування вимоги та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, суди попередніх інстанцій, враховуючи, що Підприємець документально підтвердив понесені ним під час ведення господарської діяльності протягом 2014-2015 року витрати на придбання палива, а контролюючим органом не було під час розгляду справи як в суді першої та апеляційної інстанції надано належних доказів, що понесені витрати на оплату пального не пов'язані з проведенням господарської діяльності Фізичної особи-підприємця, надали належну оцінку зібраних у справі доказів у їх сукупності з дотриманням вимог Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції на час прийняття рішень) та дійшли обґрунтованого висновку щодо безпідставності тверджень контролюючого органу про допущені позивачем порушення вимог податкового законодавства, а відповідно і про неправомірність прийняття оскаржуваної вимоги та застосування штрафних (*фінансових) санкцій.

22. Судами попередніх інстанцій в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням наданих доказів та доводів як позивачем так і відповідачем, у зв'язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в касаційній скарзі (аналогічні тим, що були зазначені в запереченнях на позовну заяву та апеляційній скарзі) щодо цього не спростовують правильних по суті висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

23. Згідно зі ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

24. Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017) не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що понесені позивачем витрати на придбання дизельного пального не пов'язані з отриманням доходу.

25. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми Податкового кодексу України (2755-17) та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) , дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року слід залишити без задоволення.

26. Відповідно до п. 1 частини першої ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

27. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Кіровоградській області залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2017 року у справі № П/811/1020/16 залишити без змін.