Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Міністерства праці та соціальної політики України, Полтавського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства, третя особа – промислове об’єднання Української протезної галузі "Укрпротез", про визнання наказів про звільнення незаконними та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційними скаргами Міністерства праці та соціальної політики України, Полтавського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства та промислового об’єднання Української протезної галузі "Укрпротез" на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2009 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 13 січня 2010 року,

У липні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що між ним та Міністерством праці та соціальної політики України (далі - Міністерство) 5 листопада 2007 року укладено трудовий контракт, за умовами якого його було призначено директором Полтавського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (далі - Підприємство) на строк з 9 грудня 2007 року до 9 грудня 2008 року. 1 липня 2009 року на адресу Підприємства надійшов наказ Міністерства від 26 червня 2009 року № 303-к про його звільнення із займаної посади з 30 червня 2009 року у зв’язку з закінченням строку дії контракту. Наказом підприємства від 1 липня 2009 року № 124-к він був звільнений.

Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_6 просив скасувати наказ Міністерства від 26 червня 2009 року № 303-к і наказ Підприємства від 1 липня 2009 року № 124-к про його звільнення, поновити його на роботі на посаді директора, стягнути з Підприємства на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено: скасовано наказ Міністерства від 26 червня 2009 року № 303-к і наказ Підприємства від 1 липня 2009 року № 124-к про його звільнення з посади директора Полтавського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства; поновлено ОСОБА_6 на посаді директора цього Підприємства з 1 липня 2009 року; зобов’язано Підприємство нарахувати та виплатити ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 1 липня 2009 року до дня поновлення його на роботі.

рішенням апеляційного суду Полтавської області від 13 січня 2010 року рішення суду першої інстанції змінено та стягнуто з Полтавського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 17 944 грн. 08 коп. У решті – рішення залишено без змін.

У касаційних скаргах Міністерство праці та соціальної політики України, Полтавське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство та промислове об’єднання Української протезної галузі "Укрпротез" просять скасувати ухвалені в справі судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Колегія суддів Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Поновлюючи ОСОБА_6 на посаді директора Полтавського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства, суд першої інстанції виходив із того, що його звільнення проведено з порушенням законодавства, оскільки відповідно до ст. 39-1 КЗпП України трудовий договір з ним як з директором Підприємства був продовжений на невизначений строк.

З такими висновками суду погодився й суд апеляційної інстанції, уточнивши розмір стягнутого на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Проте таких висновків суди дійшли з порушенням вимог матеріального та процесуального закону.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 5 листопада 2007 року між ОСОБА_6 та Міністерством укладено трудовий контракт, за умовами якого позивача 7 листопада 2007 року було призначено директором Полтавського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства на строк з 9 грудня 2007 року до 9 грудня 2008 року. Листом від 7 жовтня 2008 року Міністерство попередило ОСОБА_6 про закінчення терміну та припинення дії контракту 9 грудня 2008 року. Проте 9 грудня 2008 року Міністерством видано наказ № 915-к про продовження строку дії трудового контракту 30 червня 2009 року в зв’язку з виробничою необхідністю. Позивачем цей наказ виконано. 1 липня 2009 року на адресу Підприємства надійшов наказ Міністерства від 26 червня 2009 року № 303-к про звільнення ОСОБА_6 із займаної посади з 30 червня 2009 року в зв’язку із закінченням строку дії трудового контракту, а наказом Підприємства від 1 липня 2009 року № 124-к останній був звільнений.

Правильно встановивши такі обставини справи, суди при вирішенні справи неправильно застосували норми матеріального права.

Так, за змістом ч. 3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки та відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Пунктом 8 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Відповідно до підпункту "а" п. 5.2. трудового контракту між сторонами цей контракт припиняється після закінчення терміну його дії. На виконання п. 5.6. контракту Міністерство повідомило ОСОБА_6 про закінчення терміну дії контракту.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 23 та ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП України, тобто щодо строкових трудових договорів укладених у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами .

Таким законодавчим актом є Декрет Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" (8-92) , згідно зі ст. 4 якого наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється шляхом укладання з ним контракту .

Згідно з ч. 3 ст. 21 КЗпП України, ч. 4 ст. 65 Господарського кодексу України, п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про управління об’єктами державної власності" та п. 3 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при прийманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 (203-93-п) (із змінами та доповненнями), обов’язковим є зазначення строку дії контракту з керівником підприємства, що є у державній власності.

Таким чином, суди при вирішенні справи дійшли помилкового висновку про те, що трудові відносини між сторонами слід вважати безстроковими лише на підставі листа Міністерства про продовження строку дії контракту, оскільки трудові відносини із керівником підприємства, що є у державній власності, обов’язково носять строковий характе р, що свідчить про застосування судами закону, який не підлягав застосуванню.

Також суди не звернули уваги на те, що завершення терміну дії контракту від 5 листопада 2007 року на час перебування ОСОБА_6 на лікарняному, не перешкоджає видати наказ про звільнення у зв’язку із закінченням строку дії контракту, оскільки ч. 3 ст. 40 КЗпП України заборонено звільняти працівника під час перебування на лікарняному з ініціативи власника . Проте закінчення терміну дії контракту і видання у зв’язку із цим наказу від 26 червня 2009 року про звільнення позивача не є ініціативою власника про розірвання трудового договору, а лише свідчить про відсутність з боку власника ініціативи продовжувати трудові контрактні відносини з ОСОБА_6

Отже, суди не врахували, що термін дії контракту закінчився 30 червня 2009 року, що унеможливлює поновлення позивача на посаді директора Полтавського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства, оскільки трудові відносини з ним носять строковий характер.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Керуючись ст. ст. 336, 341, 346 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги Міністерства праці та соціальної політики України, Полтавського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства та промислового об’єднання Української протезної галузі "Укрпротез" задовольнити.

рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 жовтня 2009 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 13 січня 2010 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до Міністерства праці та соціальної політики України, Полтавського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства, третя особа – промислове об’єднання Української протезної галузі "Укрпротез", про визнання наказів про звільнення незаконними та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

рішення оскарженню не підлягає.