ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
11 червня 2009 р.
|
№ 25/385
|
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого судді:
|
Добролюбової Т.В.
|
|
суддів
|
Гоголь Т.Г., Швеця В.О.
|
|
розглянувши матеріали касаційної скарги
|
Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1
|
|
на постанову
|
Київського апеляційного господарського суду від 24.02.09
|
|
за позовом
|
Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1
|
|
до
|
Закритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"
|
|
про
|
стягнення страхової суми
|
В судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача : ОСОБА_1. –паспорт;
від відповідача: не з'явилися, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.
Приватним підприємцем ОСОБА_1 у липні 2008 року заявлений позов про стягнення з Закритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" 19679,17 грн, з яких: 17130,93 грн –страхового відшкодування, 2286,00 грн –пені. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що 28.03.07 між ним та відповідачем укладено договір страхування майна №610558902, за яким застраховано автомобіль ДЕУ Ланос, державний номер НОМЕР_1. Водночас, 02.06.07 між позивачем та фізичною особою - ОСОБА_2., укладено договір №339а, за умовами якого останньому передано у прокат вказаний автомобіль на строк до 01.11.07. Позивач наголошував на тому, що 22.09.07 у місті Бердянську, на вул. Горького, біля кафе "Лабіо", застрахований автомобіль ДЕУ Ланос, державний номер НОМЕР_1, було пошкоджено внаслідок ДТП, про що своєчасно повідомлено відповідача. Підприємець зазначав, що згідно висновку експерта сума страхової виплати становить 17 130, 93 грн (з вирахуванням франшизи), проте, відповідачем вказані кошти не відшкодовані з посиланням на те, що договір прокату не посвідчено нотаріально. Позивач стверджував, що приписами статей 787 - 791 Цивільного кодексу України, якими врегульовано порядок укладення договору прокату, не передбачено нотаріального посвідчення договору такого типу, тому вважав відмову відповідача у виплаті страхового відшкодування неправомірною. При цьому, позивач посилався на приписи статей 217, 354 Господарського кодексу України, статей 922, 979 Цивільного кодексу України, статті 8, пункту 3 статті 20, статті 21 Закону України "Про страхування", пунктів 7.2, 7.5 Договору страхування.
Рішенням господарського суду міста Києва, ухваленим суддею Морозовим С.М., у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд установив, що укладений між позивачем та фізичною особою - ОСОБА_2 договір від 02.06.07 № 339а за своєю правовою природою є договором найму, який відповідно до приписів статті 799 Цивільного кодексу України підлягає нотаріальному посвідченню. При цьому, суд першої інстанції установив, що вказаний договір не посвідчений нотаріально, тому визнав його таким, що не підтверджує правомірність володіння ОСОБА_2. транспортним засобом, котрий є об’єктом страхування. Відтак, суд дійшов висновку, що через неподання позивачем
документів, підтверджуючих права водія на керування транспортним засобом під час ДТП, відповідач правомірно відмовив йому у виплаті страхового відшкодування. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 202, 203, 209, 628, 640, 759, 760, 788, 798, 799, 979, 988, 991 Цивільного кодексу України, статті 26 Закону України "Про страхування".
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Кондес Л.О. –головуючого, Куровського С.В., Михальської Ю.Б., постановою від 24.02.09, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Приватний підприємець ОСОБА_1 звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати, прийняти нове рішення про стягнення з відповідача страхового відшкодування та пені. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на невірне застосування судами обох інстанцій приписів статей 640, 787 - 791, 798, 799 Цивільного кодексу України, статей 354, 355 Господарського кодексу України, статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що укладений між ним та ОСОБА_2. договір за своєю правовою природою є договором найму, оскільки вважає його договором прокату. При цьому, скаржник зауважує на тому, що прокат транспортних засобів є побутовою послугою і її надання відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.06 №659 "Про внесення змін до переліку послуг, що належать до побутових і підлягають патентуванню" (659-2006-п)
і не повинні посвідчуватись нотаріально. На думку скаржника, про укладення між сторонами саме договору прокату свідчить і подорожній лист до автомобіля отриманого у прокат.
Від Закритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.
Вищий господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. і пояснення присутнього у судовому засіданні позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 28.03.07 Приватним підприємцем ОСОБА_1 підписано з Закритим акціонерним товариством "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" поліс страхування майна № 610558902 (надалі –Поліс), за яким застраховано, зокрема, автомобіль ДЕУ Ланос, державний номер НОМЕР_1. Відповідно до пункту 1 Полісу відшкодування з страхового випадку визначається в межах страхової суми з урахуванням франшизи при пошкодженні автомобіля внаслідок страхових випадків, зокрема, дорожньо –транспортній пригоді. Згідно Полісу до керування вказаним транспортним засобом допущені усі особи, які керують ним на законних підставах . Судами установлено, що 02.06.07 між позивачем –наймодавцем та ОСОБА_2 –наймачем, укладено договір прокату транспортного засобу з правом викупу №339а, за умовами якого наймодавець передав, а наймач прийняв у тимчасове володіння застрахований автомобіль марки ДЕУ Ланос. Судами також установлено, що 22.09.07 у місті Бердянськ, на вул. Горького, внаслідок дорожньо –транспортної пригоди вказаний автомобіль, яким керував ОСОБА_2., пошкоджено, що підтверджується довідкою відділення Бердянського райвідділу МВУ МВС України від 22.09.07. Предметом позову у справі є вимога Приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення з Закритого акціонерного товариства "Акціонерна
страхова компанія "ІНГО Україна" 31279,00 грн, з яких: 19679,17 грн, з яких: 17130,93 грн –страхового відшкодування, 2286,00 грн –пені. Підставою позову позивач зазначив відмову відповідача у виплаті страхового відшкодування через невідповідність поданих ним документів для виплати страхового відшкодування вимогам чинного законодавства. Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона, страховик, зобов’язується у разі настання певної події, страхового випадку, виплатити другій стороні, страхувальникові, або іншій особі, визначеній у договорі, страхову виплату, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Пунктом 3 частини 1 статті 988 вказаного Кодексу зобов’язано страховика у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Статтею 990 Цивільного кодексу України унормовано, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта, аварійного сертифіката. Відповідно до приписів статті 991 Цивільного кодексу України, статті 26 Закону України "Про страхування" рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідач листом відмовив позивачеві у виплаті страхового відшкодування через відсутність доказу правомірного володіння ОСОБА_2. транспортним засобом та керування ним під час ДТП. Згідно статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Суди обох інстанцій вірно установили, що за своєю правовою природою договір від 02.06.07 №339а є різновидом договору найму транспортного засобу, який регулюється параграфом 5 глави 58 Цивільного кодексу України (435-15)
, а не договором прокату
рухомої речі, яка використовується для задоволення побутових невиробничих потреб. Статтею 799 Цивільного кодексу України унормовано, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. При цьому обов'язковість додержання письмової форми не залежить від строку договору та його вартості. Договір найму за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, незалежно від того, на стороні кого фізична особа виступає –наймодавець чи наймач. Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, договір від 02.06.07 №339а прокату транспортного засобу нотаріально не посвідчений. Відповідно до частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Частиною 2 статті 215 вказаного Кодексу встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, нікчемний правочин не є юридичним фактом цивільного права, він не породжує будь-яких прав та обов'язків. Враховуючи те, що укладений між позивачем та фізичною особою –ОСОБА_2. договір прокату транспортного засобу є нікчемним, тобто таким, що не породжує для його сторін прав та обов'язків, зокрема, права ОСОБА_2. на керування транспортним засобом, який належить позивачеві, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для виплати позивачеві спірної суми страхового відшкодування. Доводи скаржника про те, що договір, який він надав страховикові має і назву, і правову природу договору прокату автомобіля, а нотаріальне посвідчення такого договору не передбачене Цивільним кодексом України (435-15)
і постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до переліку послуг, що належать до побутових і підлягають патентуванню" (659-2006-п)
спростовуються таким. Статті глави 58 Цивільного кодексу України (435-15)
"Найм (оренда)" розташовані за таким принципом: спочатку визначаються загальні положення, які поширюються на всі види договорів найму, як то передача речі у користування, якість речі, строк договору найму, права та обов'язки сторін, а потім –спеціальні правила, які стосуються лише окремого різновиду договору найму (прокат, оренда транспортних засобів, найм будівлі або іншої капітальної спори, лізинг). Зазначені окремі договори найму (оренди) регулюються спеціальними нормами глави 58, загальні положення про найм (оренду) застосовуються до них субсидіарно, якщо спеціальними правилами не встановлено інше. Статтею 787 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором прокату наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов'язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк. Однією із особливих рис договору прокату є те, що об'єктом договору прокату може бути лише рухома річ, окрім транспортних засобів, щодо яких Цивільний Кодекс (435-15)
містить окремі положення. Як правило, об'єкт договору прокату використовується для задоволення побутових невиробничих потреб. Отже, відповідно до частини 1 статті 798 Цивільного кодексу України, найм, оренда, транспортного засобу виділяється в окремий різновид договору найму, виходячи із особливостей його об'єкта, яким є повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Таким чином, доводи скаржника про порушення судами приписів матеріального і процесуального права спростовуються встановленим судами попередніх інстанцій обставинами. Відтак, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів визнає, що при вирішені спору суд апеляційної інстанції правильно застосував норми чинного законодавства, тому підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови у справі колегія суддів не вбачає.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.09 у справі №25/385 залишити без змін.
Касаційну скаргу Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
|
Головуючий суддя
Судді
|
Т.Добролюбова
Т.Гоголь
В.Швець
|