Колегія суддів Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про вселення та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про поділ майна, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 5 серпня 2008 року,

У лютому 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про вселення. Позивач зазначав, що перебував з ОСОБА_7 в зареєстрованому шлюбі. Після розірвання шлюбу відповідачка ОСОБА_7 та їх син ОСОБА_8 стали чинити йому перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1, право на яку вони набули в порядку приватизації. За таких обставин позивач просив вселити його в зазначену квартиру в судовому порядку.

У серпні 2007 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про поділ спільно нажитого за період шлюбу майна.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 5 серпня 2008 року, первісний позов задоволено, а у зустрічному відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове, яким її позов задовольнити, а у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Ухвалюючи рішення про відмову в зустрічному позові суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачкою пропущено строк для звернення до суду із позовом про захист порушеного права, який повинен обчислюватися з часу розірвання шлюбу між сторонами, оскільки шлюб розірвано в травні 2001 року, а до суду вона звернулася лише в серпні 2007 року. Крім того, як вказано судом, на час її звернення до суду гараж вже було відчужено ОСОБА_6

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) правила ЦК України (435-15) про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Судом установлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували в зареєстрованому шлюбі з вересня 1993 року. 17 травня 2001 року зареєстровано розірвання їх шлюбу (т.1, а.с. 7).

Згідно з ч. 3 ст. 29 КпШС України для захисту порушеного права відносно спільного майна подружжя встановлено трирічний строк позовної давності.

Ст. 10 КпШС України встановлювала, що в тих випадках, коли для захисту порушеного права встановлено строк позовної давності, він обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно з ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Отже, і раніше чинним КпШС України (2006-07) , і нині чинним СК України (2947-14) початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Суд на зазначене положення закону уваги не звернув, коли саме ОСОБА_7 довідалася або за обставинами справи могла довідатися про порушення її права не з’ясував та при вирішенні питання про пропуск нею позовної давності помилково виходив із обставин, з якими законодавець не пов’язує початок перебігу позовної давності.

Крім того, оскільки позовна давність встановлена КпШС України (2006-07) не сплила до набрання чинності ЦК України (435-15) , застосуванню при вирішенні спору в цій частині підлягав СК України (2947-14) , а не КпШС України (2006-07) , як помилково вважав суд.

Також, вважаючи, що гараж не підлягає поділу, оскільки на момент пред’явлення ОСОБА_7 позову про його поділ, він вже був відчужений ОСОБА_6, суд не врахував роз’яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 30 постанови "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11 (v0011700-07) , відповідно до яких у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім’ї чи не на її потреби, таке майно або його вартість враховується при поділі.

У зв’язку з цим суду слід було було з’ясувати, чи відбулося відчуження гаража ОСОБА_6 за згодою ОСОБА_7, чи відповідає це інтересам сім’ї, чи використано кошти, виручені від його продажу, на потреби сім’ї та залежного від встановленого вирішити спір.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 5 серпня 2008 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.