Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

У листопаді 2006 р. Товариство звернулось до господарського суду з позовом та за результатами уточнення позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України просило суд;

- визнати за ним право власності на виробничу базу –цех по виробництву поліетиленових труб з побутовими приміщеннями та приміщенням трансформаторної підстанції, загальною площею 1144 кв.м, що розташовані за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, вул. Ільфа і Петрова, 18-а (надалі –виробнича база);

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на виробничу базу від 21.06.2005 р.;

- визнати недійсним акт державної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта – виробничої бази –від 15.12.2001р.;

- визнати недійсним розпорядження Овідіопольскої районної державної адміністрації Одеської області від 29.12.2001 р. за № 866 про затвердження акту державної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта –виробничої бази;

- визнати частково недійсним державний акт серії ОД № 052133 на право власності на земельну ділянку, загальною площею 2,728 га, розташовану за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, вул. Ільфа і Петрова, 18-а, виданий Асоціації 30.12.2003 р., в частині права власності на цю земельну ділянку площею 0,85 га за Товариством;

- зобов'язати Овідіопольське бюро технічної інвентаризації скасувати державну реєстрацію права власності на виробничу базу за Асоціацією.

Рішенням господарського суду Одеської області від 19.11.2007 р. (суддя Рога Н.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.02.2009 р. ( судді: Бойко Л.І., Величко Т.А., Жукова А.М.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій ставить питання про скасування зазначених судових актів та направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду в зв'язку з тим, що судами попередніх інстанцій порушено правила предметної підсудності, оскільки вимоги про визнання недійсними нормативно-правових актів суб'єктів владних повноважень повинні розглядатися в адміністративному суді, а також судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, даний спір є насамперед спором про право, а саме про визнання за Товариством права власності на виробничу базу, а відносини між Товариством та Асоціацією мають приватно-правовий характер. Вимоги позивача до суб'єктів владних повноважень щодо визнання недійсними свідоцтва про право власності, акту державної комісії про прийняття в експлуатацію, розпоряджень державних адміністрацій, державного акту на право власності на земельну ділянку є похідними від вимоги про визнання права власності. З огляду на викладене, даний спір підвідомчий саме господарським судам.

Судами встановлено, що Товариство звернулось з даним позовом, оскільки вважає, що наявність у Асоціації свідоцтва про право власності на виробничу базу є порушенням його прав та інтересів як власника майна, посилаючись при цьому на те, що свідоцтво про право власності, видане Асоціації, не відповідає вимогам законодавства, а саме: містить неповну інформацію про адресу (місцезнаходження) нерухомого майна, не містить даних про площу об'єкта нерухомості, що є підставою для визнання його недійсним, а акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта - виробничої бази не відповідає вимогам чинного на той час законодавства, так як на ньому відсутня печатка органу державного нагляду за охороною праці, а підпис представника цієї установи засвідчений лише штампом, акт не містить посилань на дозвіл на виконання будівельно-монтажних робіт.

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо визнання права власності на виробничу базу позивач посилається на наявність накладних на придбання товарів та будівельних матеріалів виконавцями за договорами, а саме ЗАТ "Будпресмаш", фірмою "Вітас" та ним самим, журналу виробництва робіт по будівництву цеху по виробництву поліетиленових труб, що вівся у 1997 р. Фірмою "Будпресмаш", Проекту будівництва цеху по виробництву поліетиленових труб, актів на скриті роботи, Договору № 4 від 28.10.1997 р. між Товариством та ЗАТ Одеською будівельною фірмою "Будпресмаш" на виконання проектної продукції та акту державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 09.04.2001 р., а також на знаходження витрат по будівництву об'єкта, а потім і самого об'єкта будівництва на балансі позивача згідно бухгалтерських документів.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Посилання позивача на знаходження спірного об'єкту на його балансі не є доказом наявності у Товариства права власності на цей об'єкт. Посилання позивача на інші, зазначені вище документи, правомірно не прийняті судом до уваги, так як вони не можуть розцінюватися як достовірні докази у даному спорі про визнання права власності на спірний об'єкт нерухомого майна.

Врахувавши викладене суди дійшли обґрунтованих висновків, що позивачем не доведено право власності на виробничу базу та правомірно відмовили в задоволені позовної вимоги щодо визнання права власності на даний об'єкт.

Також, суди вірно вказали на безпідставність вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на земельну ділянку площею 0,85 га під виробничою базою, з посиланням на ст. 377 ЦК України, так як у позивача не виникло право власності на об'єкт нерухомості і право власності на земельну ділянку не виникає автоматично, а підставою для його виникнення є цивільно-правова угода.

В силу ст. 1 ГПК України право на звернення до суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є невідповідність його нормам чинного законодавства та порушення у зв'язку з прийняттям даного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

З огляду на те, що позивач не довів своє право на спірне нерухоме майно, суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків, що позовні вимоги про визнання недійсними свідоцтва про право власності, акту державної комісії про прийняття в експлуатацію, розпоряджень державних адміністрацій, державного акту на право власності на земельну ділянку та про зобов'язання Овідіопольське бюро технічної інвентаризації скасувати державну реєстрацію права власності на виробничу базу за Асоціацією є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, суд

Касаційну скаргу ТОВ "Укргазифікація-Південь" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.02.2009 р. у справі № 30-9/469-06-12122 залишити без змін.