Колегія суддів Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до державної акціонерної компанії "Хліб України", дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" - Ічнянського хлібоприймального підприємства, про зобов’язання сплатити страхові внески до Пенсійного фонду України, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ічнянського районного суду від 26 квітня 2010 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 3 серпня 2010 року,

У січні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з уточненим в подальшому позовом до державної акціонерної компанії "Хліб України", дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" - Ічнянського хлібоприймального підприємства про зобов’язання сплатити страхові внески до Пенсійного фонду України. Позивач зазначав, що за рішеннями судів з відповідача на його користь стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 7 вересня 2004 року по 5 червня 2006 року, однак сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України із зазначених сум відповідачем не проведено, що відбивається на розмірі призначеної йому пенсії. У зв’язку з цим позивач просив зобов’язати відповідача сплатити із виплачених йому сум втраченого заробітку страхові внески до Пенсійного фонду України.

Рішенням Ічнянського районного суду від 26 квітня 2010 року у позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 3 серпня 2010 року рішення суду першої інстанції змінено в частині мотивів відмови в позові.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив із того, що в період, за який на користь позивача з відповідача стягнуто втрачений заробіток, сторони в трудових відносинах не перебували, а позивач знаходився на обліку в центрі зайнятості та працював за трудовим договором на іншому підприємстві.

Змінюючи мотиви відмови в позові апеляційний суд вказав, що із суми втраченого заробітку за період з 8 вересня 2004 року по 29 березня 2005 року відповідачем страхові внески до Пенсійного фонду України сплачено, а за решту періоду позивач на підставі ч. 5 ст. 12 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" може добровільно провести сплату страхових внесків.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в суді у спосіб, встановлений законом.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 16 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що застрахована особа має право вимагати від страхувальника сплатити страхові внески, у тому числі в судовому порядку.

Судом установлено, що на виконання рішення апеляційного суду Чернігівської області від 5 січня 2005 року з дочірнього підприємства державної акціонерної компанії "Хліб України" - Ічнянського хлібоприймального підприємства на користь ОСОБА_6 стягнуто 5 555 грн. 51 коп. втраченого заробітку за період з 30 березня 2005 року по 2 лютого 2006 року, а на виконання ухвали Ічнянського районного суду від 25 вересня 2005 року – середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 3 лютого 2006 року по 5 червня 2006 року в сумі 2 530 грн. 76 коп. Страхові внески із зазначених сум до Пенсійного фонду України підприємством сплачені не були.

Відмовляючи в позові апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув та не врахував, що сама по собі можливість сплати страхових внесків до пенсійного фонду позивачем як застрахованою особою не може бути підставою для відмови у зобов’язанні страхувальника здійснити таку сплату в судовому порядку.

Крім того, судом не взято до уваги, що на підставі ч. 5 ст. 12 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" сплата страхових внесків може бути здійснена застрахованою особою в разі, якщо така можливість передбачена договором про добровільну участь у системі пенсійного страхування, та у зв’язку з цим не з’ясовано, чи укладався такий договір позивачем, а якщо так, то чи передбачено ним така можливість, чи позивач підлягав обов’язковому державному пенсійному страхуванню.

Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Ічнянського районного суду від 26 квітня 2010 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 3 серпня 2010 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.