6-44460св10 Про розірвання кредитних договорів - 16.02.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про розірвання кредитних договорів, за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитними договорами за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) "ОТП Банк" на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 8 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 червня 2010 року,

У січні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що з відповідачем нею були укладені чотири кредитні договори: 17 березня 2006 року на суму 65 тис. доларів США, 24 липня 2007 року на суму 90 678 доларів США, 4 грудня 2007 року на суму 150 тис. доларів США, 3 липня 2008 року на суму 78 500 доларів США. Всі кредитні договори забезпечені іпотекою, укладені відповідні договори, нею своєчасно погашалися кредити. Проте протягом 4 кварталу 2008 року відбулася істотна зміна обставин, якими вона керувалася при укладенні кредитних договорів, а саме: значне зростання курсу долара США до гривні, що потягло за собою здороження кредитного ресурсу. Вважала таку зміну обставин істотною, оскільки якщо б вона могла це передбачити, то не отримувала б кредити в іноземній валюті, вона й не могла передбачити, що така зміна обставин настане.

З урахуванням викладеного позивачка просила розірвати всі кредитні договори, а також пов’язані з ними договори іпотеки та додаткові договори і визнати наслідком розірвання договорів виплату нею залишку боргу у строки, якими сторонами керувалися при укладенні цих договорів.

Не визнавши позов, у березні 2010 року ПАТ "ОТП Банк" звернулося до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що уклало з ОСОБА_3 наведені вище чотири кредитні договори, які забезпечені іпотекою. Відповідачка свої зобов’язання за договорами не виконує, тому банк просив стягнути з неї достроково всю заборгованість за кредитами.

рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 8 квітня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 25 червня 2010 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Кредитні договори від 17 березня 2006 року, 24 липня 2007 року, 4 грудня 2007 року та 3 липня 20908 року, укладені з ПАТ "ОТП Банк", договори іпотеки та додаткові договори розірвано. Визнано наслідком розірвання кредитних договорів виплату ОСОБА_3 залишку боргу в строки, якими сторони керувалися при укладенні договорів. Розподілено судові витрати. У задоволенні зустрічного позову ПАТ "ОТП Банк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "ОТП Банк" просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 й задоволення зустрічного позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що зміна курсу долара США (валюти кредитування) до національної валюти та її значне знецінення протягом 4 кварталу 2008 року відповідно до умов, передбачених ст. 652 ЦК України, є істотною зміною обставин, які позичальник не могла передбачити, а якщо б могла це зробити, то не уклала б такі кредитні договори. Ці причини не можуть бути усунені ОСОБА_3 навіть при всій її турботливості та обачності, так як від неї не залежать, подальше виконання нею договорів порушує співвідношення майнових інтересів сторін та принципу справедливості; навіть у випадку примусової реалізації предметів іпотеки коштів для погашення кредитів недостатньо і позичальнику прийдеться вишукувати інші кошти.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що між ОСОБА_3 і ПАТ "ОТП Банк" укладено чотири кредитні договори, що були забезпечені іпотекою. Так, 17 березня 2006 року ОСОБА_3 отримано кредит у розмірі 65 тис. доларів США; 24 липня 2007 року - 90 678 доларів США; 4 грудня 2007 року - 150 тис. доларів США, за цим договором згодом була замінена валюта кредитування – на гривню; 3 липня 2008 року - 78 500 доларів США.

При задоволенні позову ОСОБА_3 суди керувалися ст. 652 ЦК України, на яку вона посилалася як на підставу позову, та дійшли висновку про розірвання кредитних договорів у зв’язку з істотною зміною обставин.

Згідно з ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.

Відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин допускається за наявності одночасно таких умов : в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після її виникнення при всій турботливості і обачності, які від неї вимагались; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судова колегія приходить до висновку, що позивачка ОСОБА_3 не надала доказів на підтвердження свого позову, що є її обов’язком відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України. Про це свідчить й те, що як суд першої, так і суд апеляційної інстанції взагалі не посилався при ухваленні судових рішень на докази, якими підтверджуються обставини позову, а наводили лише загальні положення норм права.

Крім того, у порушення вимог ч. 4 ст. 60, згідно з якою доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суди зазначили, що предметів іпотеки не достатньо для погашення кредиту, але відповідних доказів у рішенні не наведено й не зазначено, яке це має правове значення для з’ясування визначених законом умов для розірвання кредитних договорів. Судова колегія виходить з того, що недостатність коштів від можливої реалізації предметів іпотеки не є підставою для розірвання кредитних договорів, а, крім того, згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Зі спірних кредитних договорів убачається, що у момент їх укладання сторони не вказували на таку умову як зміна курсу гривні відносно долара США, ураховуючи динаміку зміни курсу валют з моменту введення в обіг національної валюти – гривні – і її девальвації в якості істотної обставини договорів, що взагалі виключає можливість посилатися на цю обставину як на підставу для розірвання договорів унаслідок її істотної зміни. Крім того, в анкетній заяві ОСОБА_3 зазначила, що бажаною валютою кредиту є долар США і вона суду не довела, що їй перешкоджало отримати кредит в національній валюті або змінити валюту кредитування, як нею було зроблено за кредитним договором від 4 грудня 2007 року.

Також згідно з умовами кожного з кредитних договорів сторони погодили, що з укладенням цих договорів вони досягли згоди з усіх його істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними за змістом цих договорів.

Крім того, самі по собі заявлені позивачкою підстави позову як нестабільність гривні, коливання курсу долара США до національної валюти не носить конкретного характеру та в повній мірі стосуються обох сторін договору. Також ОСОБА_3., надаючи банку документи для проведення аналізу її фінансового стану перед наданням кредиту, вказувала, що її основним джерелом прибутку є підприємницька діяльність, яка й здійснюється на власний ризик, що вона не могла не розуміти. Зокрема, у п. 3.4 додаткового договору до кредитного договору від 4 грудня 2007 року ОСОБА_3 погодилась з тим, що вона приймає на себе ризик виконання умов договору при істотній зміні обставин, якими керувалися сторони при його укладенні (а.с. 89-92 т. 2).

Визнаючи наслідком розірвання кредитних договорів виплату ОСОБА_3 залишку боргу у строки, якими сторони керувалися при укладенні договорів, суд не врахував, що в разі розірвання договору кредиту в судовому порядку його дія припиняється на майбутнє, тобто з моменту набрання рішенням суду законної сили, а до цього моменту сторони несуть усі зобов’язання, передбачені кредитним договором. Отже, зобов’язавши боржника сплатити лише залишок боргу у строки згідно з умовами кредитного договору, суд фактично змінив зобов’язання сторін, зокрема, у частині прав кредитора на отримання платежів, передбачених кредитним договором, та на звернення з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання боржником своїх зобов’язань.

Оскільки обставин, за яких спірні кредитні договори підлягають розірванню, судами не встановлено, а наведені в судових рішеннях не є підставою для розірвання цих договорів за положеннями ст. 652 ЦК України, та, враховуючи, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права та їх тлумаченні, судові рішення в частині вирішення позову ОСОБА_3 згідно з вимогами ст. 341 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

З урахуванням наведеного підлягають скасуванню й судові рішення щодо зустрічного позову ПАТ "ОТП Банк", виходячи з такого.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору; якщо в зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Судами доведено, що ОСОБА_3 порушила умови кредитних договорів щодо сплати кредиту та відсотків за його користування (це є порушенням зобов’язання – ст. 610 ЦК України), банк за кожним договором надіслав їй досудову вимогу про дострокове виконання боргових зобов’язань унаслідок такого порушення, що й передбачено умовами договорів з попередженням про наслідки невиконання цієї вимоги . Такі вимоги позичальник не виконала, а отже, згідно зі ст. 612 ЦК України вважається такою, що прострочила виконання зобов’язання.

Ураховуючи, що для правильного вирішення зустрічного позову судами не встановлені розмір стягнення сум, передбачених за кредитними договорами, що в силу ст. 338 ЦПК України в цій частині судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" задовольнити частково.

рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 8 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 червня 2010 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про розірвання кредитних договорів відмовити.

Справу в частині вирішення зустрічного позову публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитними договорами передати на новий розгляд до суду першої інстанції.