Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення суми боргу за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Савранського районного суду Одеської області від 24 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 травня 2010 року,

У листопаді 2009 року ОСОБА_6 звернувся з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 3 листопада 2008 року між ним та ОСОБА_7 укладено договір позики, за умовами якого останній отримав у борг 79 500 (сімдесят дев’ять тисяч) доларів США та 145 000 (сто сорок п’ять тисяч) грн. на строк до 3 листопада 2009 року. Договір позики укладено у простій письмовій формі. Станом на 3 листопада 2009 року відповідачем борг не повернуто. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просив задовольнити його позовні вимоги та стягнути з ОСОБА_7 780 761 (сімсот вісімдесят тисяч сімсот шістдесят одна) грн. у рахунок повернення боргу за договором позики від 3 листопада 2008 року, 39 000 (тридцять дев’ять тисяч) грн. у рахунок оплати витрат на правову допомогу, 1 700 (одна тисяча сімсот) грн. у рахунок оплати державного мита та 120 (сто двадцять) грн. у рахунок оплати витрат на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням Савранського районного суду Одеської області від 24 лютого 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 13 травня 2010 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 780 761 (сімсот вісімдесят тисяч сімсот шістдесят одна) грн. у рахунок повернення боргу за договором позики, 39 000 (тридцять дев’ять тисяч) грн. у рахунок оплати витрат на правову допомогу, 1 700 (одна тисяча сімсот) грн. у рахунок оплати державного мита та 120 (сто двадцять) грн. у рахунок оплати витрат на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до пункту 2 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального Кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника (частина друга статті 1047 ЦК України).

У разі укладення договору позики, згідно частини першої статті 1049 ЦК України, на позичальника покладається обов’язок повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Установлено, що 3 листопада 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладено договір позики у простій письмовій формі, що підтверджується розпискою позичальника.

За умовами договору позики ОСОБА_7 взяв у борг у ОСОБА_6 79 500 (сімдесят дев’ять тисяч п’ятсот) доларів США та 145 000 (сто сорок п’ять тисяч) грн. на строк до 3 листопада 2009 року.

Зобов’язання, як зазначено у статті 526 ЦК України, має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Однак, відповідачем борг у визначений строк не повернуто.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 та стягуючи з ОСОБА_7 780 761 (сімсот вісімдесят тисяч сімсот шістдесят одна) грн. у рахунок повернення суми боргу за договором позики, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що на підставі договору позики між сторонами виникли договірні зобов’язання, за невиконання яких настає цивільно – правова відповідальність боржника, що відповідає вимогам статті 1049 ЦК України.

Частиною 1 статті 335 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або вирішені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення суми боргу за договором позики досліджено обставини справи повно, зібраним доказам дана оцінка.

Доводи скарги висновків суду не спростовують.

Рішення судів в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 780 761 (сімсот вісімдесят тисяч сімсот шістдесят одна) грн. у рахунок повернення суми боргу за договором позики ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування в цій частині не встановлено.

Однак, не можна погодитись із рішенням судів в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 39 000 (тридцять дев’ять тисяч) грн. у рахунок оплати витрат на правову допомогу.

Стягуючи із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 39 000 (тридцять дев’ять тисяч) грн. у рахунок оплати витрат на правову допомогу, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що такі витрати пов’язані з оплатою допомоги фахівця в галузі права, Кривоозерської юридичної консультації Миколаївської обласної колегії адвокатів, й підтверджені документально.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки їх зроблено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 84 ЦПК України витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Частиною першою статті 56 ЦПК України передбачено, що правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Установлено, що на підставі квитанції № 19, виданої Кривоозерською юридичною консультацією Миколаївської обласної колегії адвокатів, на виконання угоди № 19 від 24 лютого 2010 року від ОСОБА_6 прийнято гонорар у розмірі 39 000 (тридцять дев’ять тисяч) грн. (а.с. 107).

Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" (590-2006-п) (далі – Постанова) затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, відповідно до яких в цивільних справах граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі, виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Судом на зазначені положення уваги не звернуто, не наведено розрахунків, пов’язаних з оплатою позивачем допомоги фахівця в галузі права. Постановою встановлено граничний розмір їх компенсації, а тому суду слід було з’ясувати, який саме розмір такої компенсації підлягає оплаті на користь позивача.

Судом не застосовано зазначеної Постанови для вирішення питання компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільної справи.

З’ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору в частині компенсації витрат на правову допомогу.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду без змін.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення спору в частині компенсації витрат на правову допомогу, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в цій частині підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 337, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Савранського районного суду Одеської області від 24 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 травня 2010 року в частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 39 000 (тридцять дев’ять тисяч) грн. у рахунок оплати витрат на правову допомогу скасувати, а справу в цій частині направити до суду першої інстанції для розгляду іншим суддею.

В решті рішення Савранського районного суду Одеської області від 24 лютого 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 13 травня 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.