Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору завдатку дійсним, повернення завдатку у подвійному розмірі та стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Івано – Франківської області від 18 березня 2010 року,

У липні 2009 року ОСОБА_6 звернулась із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 28 травня 2008 року між нею та ОСОБА_7 була досягнута домовленість про придбання будинку, на виконання якої позивачкою за договором завдатку було передано 1 100 (одна тисяча сто) доларів США та 750 грн. 23 червня 2008 року ОСОБА_7 дав їй розписку про своє зобов’язання продати будинок після виготовлення всіх необхідних правовстановлюючих документів, необхідних для оформлення договору купівлі – продажу. Після спливу строків виготовлення документів відповідач почав уникати зустрічей з позивачем, не оформив договір та не повернув переданих в якості завдатку грошей. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просила задовольнити її позовні вимоги та визнати дійсним договір завдатку, укладений 28 травня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, стягнути з ОСОБА_7 16 740 (шістнадцять тисяч сімсот сорок) грн. у рахунок повернення завдатку в подвійному розмірі у зв’язку з порушенням зобов’язання, 3 260 (три тисячі двісті шістдесят) грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, а також 450 (чотириста п’ятдесят) грн. у рахунок відшкодування судових витрат.

рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано – Франківської області від 28 грудня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано дійсним договір завдатку, укладений 28 травня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, щодо купівлі – продажу будинку АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 16 740 (шістнадцять тисяч сімсот сорок) грн. у рахунок повернення завдатку в подвійному розмірі у зв’язку з порушенням зобов’язання, 167 (сто шістдесят сім) грн. 40 коп. у рахунок оплати судового збору та 250 (двісті п’ятдесят) грн. у рахунок оплати витрат на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи. В решті позову відмовлено.

рішенням апеляційного суду Івано – Франківської області від 18 березня 2010 року рішення Коломийського міськрайонного суду Івано – Франківської області від 28 грудня 2009 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про повернення завдатку в подвійному розмірі скасовано та відмовлено ОСОБА_6 у задоволенні цих вимог. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Відповідно до пункту 2 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального Кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 в частині визнання дійсним договору завдатку, суд, виходив з того, що хоча договір завдатку укладено у простій письмовій формі, але з боку позивача відбулося виконання всіх його умов у повному обсязі, а відповідач ухилився від його нотаріального посвідчення, тому такий договір не суперечить вимогам закону і може бути визнаний дійсним у відповідності з частиною другою статті 220 ЦК України.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Договір може бути визнаний дійсним з підстав, встановлених статтею 220 ЦК України, у зв’язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину.

Установлено, що 28 травня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір завдатку у простій письмовій формі, за умовами якого ОСОБА_7 зобов’язувався протягом місяця продати ОСОБА_6 належний йому на праві власності будинок АДРЕСА_1, а ОСОБА_6 передала ОСОБА_7 1 100 (одна тисяча сто) доларів США та 750 (сімсот п’ятдесят) грн.

Відповідно до частини першої статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі (частина перша статті 546 ЦК України, частина перша статті 547 ЦК України).

Звертаючись до суду за захистом своїх прав, ОСОБА_6 просила визнати дійсним договір завдатку на підставі частини другої статті 220 ЦК України, у зв’язку з тим, що правочин укладено у письмовій формі, а ОСОБА_7 ухиляється від його нотаріального посвідчення.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 про стягнення завдатку у подвійному розмірі, суд першої інстанції виходив з того, що передані відповідачу кошти є завдатком, і, оскільки договір купівлі – продажу не був укладений з вини продавця, то передані кошти повинні бути стягнуті з нього у подвійному розмірі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення завдатку у подвійному розмірі та ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_6 у задоволенні цих вимог, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо правової природи переданих коштів, проте дійшов протилежного висновку, що договір купівлі – продажу не був укладений з вини покупця, а тому передані кошти поверненню не підлягають.

Однак, установлено, що 28 травня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 укладено договір про передачу завдатку на виконання домовленості про купівлю – продаж будинку. В обумовлений сторонами строк, а також у подальшому, договір купівлі – продажу будинку між сторонами укладено не було.

Відповідно до статті 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Тобто внесення завдатку як способу виконання зобов’язання може мати місце лише у випадку наявності зобов’язання, яке б мало випливати із договору, укладеного між сторонами.

Оскільки договір купівлі – продажу будинку в установленому законом порядку між сторонами укладено не було, то передані ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 1 100 (одна тисяча сто) доларів США є авансом.

Таким чином, суди дійшли помилкового висновку щодо правової природи переданої грошової суми та помилково застосували до спірних правовідносин правила забезпечення виконання зобов’язань.

Згідно з вимогами статті 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Судом повно досліджено обставини справи, зібраним доказам дана оцінка.

Однак, Судова колегія вважає, що висновки суду про належність обраного способу захисту цивільних прав та обов’язків та про правову природу переданої грошової суми не відповідають обставинам справи, вимогам закону, а тому такі рішення не можна визнати законними і обґрунтованими відповідно до вимог статті 213 ЦПК України.

Оскільки обставини справи з’ясовані в повному обсязі, колегія суддів вважає за можливе за наявними в справі доказами ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_6 та стягнення з ОСОБА_7 8 370 (вісім тисяч триста сімдесят) грн. у рахунок повернення авансу та відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання дійсним договору завдатку.

Ураховуючи викладене, на підставі статей 220, 546, 547, 570 ЦК України, рішення Коломийського міськрайонного суду Івано – Франківської області від 28 грудня 2009 року та рішення апеляційного суду Івано – Франківської області від 18 березня 2010 року підлягають скасуванню, з ухваленням рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 336, 341, 344, 346 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

рішення Коломийського міськрайонного суду Івано – Франківської області від 28 грудня 2009 року та рішення апеляційного суду Івано – Франківської області від 18 березня 2010 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 8 370 (вісім тисяч триста сімдесят) грн. у рахунок повернення авансу.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 83 (вісімдесят три) грн. 70 коп. у рахунок оплати судового збору та 120 (сто двадцять) грн. у рахунок оплати витрат на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи.

В решті позовних вимог ОСОБА_6 відмовити.

рішення оскарженню не підлягає.