Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. –головуючого, Грека Б.М., Мирошниченка С.В.,

за участю представника ДП Міністерства оборони України "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" –Колесникова І.Г. дов. №2540 від 26 листопада 2007 року,

розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Аудиторська фірма "Бізнесформаудит" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2009 року у справі господарського суду м. Києва за позовом ТОВ "Аудиторська фірма "Бізнесінформаудит" до Господарського об’єднання Міністерства оборони України "Концерн "Авіавоєнремонт" та ДП Міністерства оборони України "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" про стягнення суми та за зустрічним позовом ДП Міністерства оборони України "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" до ТОВ "Аудиторська фірма "Бізнесінфораудит" про визнання недійсними окремих частин договору,

У серпні 2007 року ТОВ "Аудиторська фірма "Бізнесінформаудит"звернулась до суду з позовом про стягнення боргу до господарського об’єднання Міноборони України "Концерн "Авіавоєнремонт"(далі –відповідач-1) та державного підприємства Міноборони України "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон"(далі –відповідач-2).

Посилаючись на невиконання відповідачем-2 зобов’язань з оплати проведеного аудиту, просив стягнути солідарно з відповідачів основний борг в сумі 385749 гривень, 31569 гривень 70 коп. пені, 6721 гривню 54 коп. – 3 відсотки річних та 19626 гривень 36 коп. –втрати коштів від інфляції, а всього 443666 гривень 60 коп.

У подальшому позивач відмовився від позову до відповідача-1.

Відповідач-2 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання недійсними окремих частин договору, стверджуючи, що умова договору щодо визначення вартості робіт в розмірі 50 відсотків від суми надмірно нарахованих позивачем податків суперечить Міжнародним стандартам аудиту і Кодексу етики професійних бухгалтерів.

Крім того, оскільки предметом договору не передбачено проведення аудиту в розумінні ст.ст. 4, 7 Закону України "Про аудиторську діяльність", вважає, що визначене договором оформлення аудиторського висновку суперечить вимогам вказаного Закону.

Справа в судах розглядалась неодноразово.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10 червня 2008 року було припинено провадження у справі в частині позовних вимог ТОВ "Аудиторська фірма "Бізнесінформаудит" до Господарського об’єднання Міністерства оборони України "Концерн "Авіавоєнремонт".

Рішенням господарського суду м. Києва від 12 грудня 2008 року первісний позов задоволено частково.

З державного підприємства Міноборони України "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон"на користь позивача стягнено 1000 гривень боргу, 51 грн. втрат від інфляції та 17 грн. 42 коп. –3 % річних.

У зустрічному позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2009 року рішення суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі ТОВ "Аудиторська фірма "Бізнесінформаудит" просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ "Аудиторська фірма "Бізнесінформаудит" у повному обсязі.

Стверджує, що суди неправильно застосували ст. ст. 14, 525, 526, 610, 611 ЦК України та ст. ст. 193, 216- 218, 235, 236 ГК України.

Вважає, що зазначені порушення положень закону призвели до неправильного тлумачення змісту абз. 2 п. 4.3 договору.

У судове засідання представник ТОВ "Аудиторська фірма "Бізнесінфораудит" не з’явився.

Враховуючи, що про час і місце розгляду касаційної скарги сторони повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Вислухавши пояснення представника державного підприємства Міноборони України "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон", обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 8 вересня 2005 року між позивачем та відповідачем-2 укладено договір № 194/99/308-05 на проведення аудиторських робіт, за умовами якого позивач зобов’язався провести аудиторські роботи з виявлення надмірно нарахованих відповідачу-2 податків і зборів у бюджет і державні цільові фонди за період, протягом якого дозволено повернення надмірно сплачених податкових і неподаткових платежів; надати консультації і видати рекомендації з питань оподаткування, бухгалтерського обліку, цивільного та господарського права тощо.

Згідно п.п. 4.1 –4.2 договору за проведені аудиторські роботи та надані аудиторські послуги відповідач-2 зобов’язався сплатити позивачеві 1000 гривень, а у випадку виявлення позивачем надмірно нарахованих відповідачем податків, зборів та інших обов’язкових платежів до сплати в бюджет і державні цільові фонди, що підлягатимуть зарахуванню в рахунок майбутніх або поточних платежів відповідача-2, сплатити 50 відсотків від виявленої суми надмірно нарахованих відповідачем-2 податків, зборів та інших обов’язкових платежів.

За умовами п.4.3 договору за згодою відповідача 2 позивач повинен був зареєструвати у ДПІ уточнені декларації та розрахунки податків та зборів з розшифровкою надмірно нарахованих і надмірно сплачених податкових платежів.

Також у п. 4.3 сторони передбачили, що в разі якщо ДПІ заперечуватиме проти реєстрації та визнання окремих переплат податкових платежів, то на такі суми переплат вартість робіт згідно п.4.2 не збільшується.

На виконання умов договору позивач провів аудиторські роботи та склав висновок № 194/99/1 від 26 грудня 2005, що підтверджується актом приймання-передачі аудиторського висновку від 26 грудня 2005 року.

Відповідно до даного висновку позивачем було виявлено за період з 1 січня 2003 року по 31 жовтня 2005 року надмірно нарахованих та надмірно сплачених відповідачем 2 до державного бюджету та в державні цільові фонди податків та зборів на суму 1184933 грн.00коп.

Відповідно до листа № 194/99/16 від 1 вересня 2006 року позивач надіслав відповідачу акт приймання аудиторських робіт №194/99/15 від 1 вересня 2006 року та таблицю-розрахунок вартості робіт.

Вартість робіт згідно акту складала 385749 грн. 00коп.

Відповідно до листа № 194/99/18 від 12 вересня 2006 року, на виконання умов п.4.3 договору, позивач звернувся до відповідача 2 для отримання дозволу на проведення реєстрації у ДПІ уточнених декларацій та розрахунків, але відповідач 2 такого дозволу не надав.

Вбачається, що пункт 4.3 договору не зобов’язує відповідача 2 надавати таку згоду.

Листом від 19 вересня 2006 року №2098 відповідачем 2 було надана вмотивована відмова від підписання акту приймання аудиторських робіт №194/99/15 від 1 вересня 2006 року та, відповідно, від оплати нарахованих сум.

Наведене й стало підставою для звернення з позовом.

Водночас, судом було встановлено, що ДП Міністерства оборони України "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон", маючи результати аудиторського висновку № 194/99/1 від 26 грудня 2005 року, зареєструвало в Конотопській МДПІ Сумської області заяву від 30 січня 2006 року на повернення надмірно сплачених податків шляхом їх зарахування в рахунок зменшення відповідних податків, належних до сплати останнім до бюджету в платежах майбутніх періодів.

Однак, листами від 8 лютого 2006 року №1138/10/23-3, від 12 квітня 2007 року №3680/10/31-20 та від 2 жовтня 2007 року №9852 Конотопська МДПІ відмовила у визнанні за ДП Міністерства оборони України "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" податкових переплат на суму 778,7 тис. грн.

13 лютого 2006 року ДП Міністерства оборони України "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон" повідомив позивача про відмову з боку МДПІ у визнанні податкових переплат.

Відтак, вбачається, що на момент складення та направлення відповідачу акту приймання аудиторських робіт №194/99/15 від 1 вересня 2006 року позивачу було відомо про відмову податкової інспекції у визнанні податкових переплат за ДП Міністерства оборони України "Конотопський авіаремонтний завод "Авіакон", а отже, про наслідки такої відмови, передбачені п. 4.3 договору.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору…

Встановлено, що вимога, заявлена ТОВ "Аудиторська фірма "Бізнесінфораудит", частково не відповідає умовам договору, оскільки умова, за якої дана вимога могла б бути заявлена, не настала.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій підставно відмовили у задоволенні вимог в частині стягнення збільшеної вартості робіт визначеної п. 4.2 договору, оскільки обставини, за яких могло б мати місце такого роду стягнення, у відповідності до умов договору, не настали з незалежних від сторін причин.

Наведене спростовує всі доводи, викладені в касаційній скарзі.

Крім того, суд також погоджується з висновком судів щодо відсутності об'єктивних підстав у задоволенні вимог зустрічного позову.

Доводи касаційної скарги про розгляд справи за відсутності заявника, не повідомленого належним чином про судове засідання, спростовуються матеріалами справи, зокрема, реєстром заказних поштових відправлень суду апеляційної інстанції.

Отже, враховуючи наведене, Вищий господарський суд України приходить до висновку, що постановлене судом апеляційної інстанції судове рішення є законним та обґрунтованим, тому скасуванню чи зміні не підлягає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2009 року –без зміни.