Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8 ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, Одеської універсальної товарної біржі "GIP" (далі – ОУТБ "GIP"), приватного нотаріуса ОСОБА_13 про визнання недійсними довіреностей, договорів купівлі-продажу квартири, усунення перешкод у користуванні квартирою, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_10, треті особи: ОСОБА_8 ОУТБ ""GIP"", про визнання договору купівлі-продажу квартири дійсним, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Одеської області від 1 квітня 2008 року,

У вересні 1996 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8 ОСОБА_10, ОСОБА_12 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири.

Зазначали, що їм на праві спільної сумісної власності належить трикімнатна квартира АДРЕСА_1. 1 грудня 1995 року ОСОБА_7 з метою одержання його пенсії та кореспонденції сином ОСОБА_11, видав останньому нотаріальну посвідчену довіреність, відповідно до якої ОСОБА_11 набув права розпоряджатися належним йому майном. Цього ж дня ОСОБА_11 видав нотаріально посвідчену довіреність ОСОБА_8 на право розпорядження усім майном ОСОБА_7

5 грудня 1995 року ОСОБА_8 діючи на підставі довіреності, через ОУТБ "GIP" продав спірну квартиру ОСОБА_10, який в свою чергу 31 травня 1996 року продав квартиру ОСОБА_12 Посилаючись на те, що вони не надавали згоди на відчуження власної квартири, ОСОБА_6, ОСОБА_7 просили позов задовольнити – визнати недійсними укладені договори купівлі-продажу.

У квітні 1997 року ОСОБА_12, заперечуючи проти позову, звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивувала тим, що вона 31 травня 1996 року в установленому законом порядку придбала спірну квартиру у ОСОБА_10 за 20 тис. доларів США та є власником спірної квартири.

Проте позбавлена можливості користуватися нею, оскільки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 перешкоджають їй у цьому, не бажають звільнити квартиру.

Вона та члени її сім’ї тривалий час позбавлені можливості користуватися придбаною квартирою, чим їй заподіяна моральна шкода, на відшкодування якої просила стягнути 40 тис. грн. та виселити відповідачів з квартири.

В травні 1997 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 звернулися до суду з додатковим позовом до ОСОБА_12 про усунення перешкод у користуванні власністю та відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Зазначали, що 14 серпня 1996 року відповідачка самовільно, скориставшись їх віком та безпорадністю зламала двері та проникла у квартиру. У результаті чого було пошкоджено дверний блок, вартість ремонту якого їм обійшлась у 515 грн. 68 коп., чим було заподіяно матеріальну шкоду. У листопаді 1996 року відповідачка знову увірвалася у їх квартиру, не дивлячись на їх заперечення занесла у квартиру розукомплектовані меблі та розмістила їх у кімнаті площею 10 кв. м, чим чинить перешкоди у користуванні власністю. Просили зобов’язати ОСОБА_12 усунути перешкоди у користуванні квартирою, вивезти меблі та відшкодувати моральну шкоду у сумі 50 тис. грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

У червні 2004 року ОСОБА_12 пред’явила позов до ОСОБА_10, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_6, ОУТБ "GIP", про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 31 травня 1996 року між нею та ОСОБА_10, що був зареєстрований на ОУТБ "GIP". Посилаючись на те, що саме він був власником спірної квартири, ними було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, проте на вимогу останнього угоду було посвідчено на біржі, а не у нотаріуса.

25 жовтня 2004 року додаткові позовні вимоги пред’явив ОСОБА_7 до ОСОБА_11, ОСОБА_8 третя особа – приватний нотаріус ОСОБА_13, про визнання недійсними довіреностей виданих ним 1 грудня 1995 року на ім’я сина – ОСОБА_15, та останнім 1 грудня 1995 року на ім’я ОСОБА_8 Зазначав, що видавав сину довіреність лише з метою отримання останнім його пенсії та кореспонденції, оскільки йому було 74 роки, він тяжко хворів і не в змозі був отримувати пенсію сам. Довіреність на право розпоряджатися всім його майном було укладено поза його волею шляхом обману, скориставшись його віком та станом здоров’я. В цей же день ОСОБА_11 передовірив право розпорядження всім його майном ОСОБА_8

Останнім рішенням Київського районного суду м. Одеси від 6 травня 2005 року позов ОСОБА_6, ОСОБА_7 задоволено частково: визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 5 грудня 1995 року на ОУТБ "GIP" між ОСОБА_8 та ОСОБА_10; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 31 травня 1996 року на ОУТБ "GIP" між ОСОБА_10 та ОСОБА_12; зобов’язано ОСОБА_12 не чинити перешкоди ОСОБА_6, ОСОБА_7 у користуванні квартирою; у задоволенні решти позовних вимог та зустрічного позову ОСОБА_12 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 1 квітня 2008 року зазначене рішення суду скасоване й ухвалено нове рішення, яким первісний та зустрічний позови задоволено частково: визнано недійсними договори купівлі-продажу ? частини квартири АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_6, укладені 5 грудня 1995 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_10, а також 31 травня 1996 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_12; визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 31 травня 1996 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_12; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7 просять рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий апеляційний розгляд.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом рішення апеляційного суду має відповідати вимогам ст. 316 ЦПК України.

Зокрема, в мотивувальній частині рішення повинно бути викладено мотиви скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлені судом першої інстанції та не оспорені обставини, а також обставини, встановлені апеляційним судом, і визначені відповідно до них правовідносини; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; назву статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу.

Проте зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.

Виклавши встановлені судом обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в частині вимог ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та в частині вимог ОСОБА_12 про відшкодування моральної шкоди.

Проте всупереч вищезазначених вимог закону, апеляційний суд не навів будь-яких мотивів скасування ним рішення суду першої інстанції в цій частині.

Відмовляючи в частині вимог ОСОБА_7 пред’явлених ним у 2004 році про визнання недійсною довіреності виданої ним 1 грудня 1995 року на ім’я сина, апеляційний суд послався на пропуск ним строку позовної давності, який передбачено ст. 71 ЦК УРСР, застосування судом якого є обов’язковим та закінчення якого до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові згідно зі ст. 76 ЦК УРСР.

Проте апеляційний суд не зазначив, чому ним не застосовані правила вищезазначених норм ЦК УРСР (1540-06) при задоволенні вимоги ОСОБА_12 про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного 31 травня 1996 року та пред’явлені нею також в червні 2004 року.

Резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні і такі, що випливають з встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання.

Проте рішення апеляційного суду є суперечливим.

Визнавши недійсними оспорювані ОСОБА_6 договори купівлі-продажу квартири в ? частині, суд одночасно визнав дійсним договір купівлі-продажу цієї ж квартири від 31 травня 1996 року, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_12

Крім того, відповідно до роз’яснень п. 2 постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) , яка була чинною на час ухвалення апеляційним судом рішення і на яку посилався суд, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Однак суд, визнаючи недійсними договори купівлі-продажу квартири в ? частині з підстав ст. 48 ЦК України, не застосував наслідків, передбачених ч. 2 цієї статті.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов’язків, визначених законом, а тому визнати рішення законним і обґрунтованим не можна, тому воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 1 квітня 2008 року скасувати.

Справу передати на новий апеляційний розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.