11/3781 Про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно - 09.06.2009 Прийняття

Рішення суду мотивовано тим, що позивач виконав самочинне будівництво спірного нерухомого майна на земельній ділянці, яка йому для цієї мети в користування не надавалася ні до, ні після будівництва об'єкту. Крім того, ТОВ "Лікос" є правомірним користувачем земельної ділянки та власником об'єкту ринку, який знаходиться на земельній ділянці та до складу якого входить спірне нерухоме майно.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 02.03.2009 (судді: Г.Жук, Л.Мазур, Т.Разіна) рішення господарського суду першої інстанції залишено без зміни з тих же підстав.

Позивач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, позовні вимоги задовольнити.

Позивач вказує на те, що є особою, яка створила спірний об'єкт нерухомості із своїх матеріалів та за власні кошти, і з моменту створення та на даний час об'єкт перебуває у його володінні та користуванні. Судом не надано оцінки обставинам побудови об'єкту за проектом та без порушення державних будівельних норм.

В порушення норм процесуального права судом безпідставно відхилена заява про зміну предмету позову та призначення товарознавчої експертизи з підстав порушення вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

Сторони не скористалися наданим процесуальним законом правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Вимога визнати право власності повинна бути доведена належними і допустимими доказами які підтверджують наявність передбачених законом умов для набуття права власності на новостворене майно.

Відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене майно виникає з моменту завершення будівництва або, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то право власності на це майно виникає лише з моменту прийняття його в експлуатацію.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про основи містобудування" забудова земельних ділянок, які надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про планування та забудову територій" фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності або на праві користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів, зокрема міських рад, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

Статтею 29 Закону України "Про планування та забудову територій", встановлено, що дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається на підставі: проектної документації, погодженої та затвердженої в порядку, визначеному законодавством; документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, а у разі, якщо замовник (забудовник) не є власником чи користувачем земельної ділянки, також подається нотаріально засвідчена згода власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки, а якщо ділянка перебуває у користуванні, - нотаріально засвідчені згоди власника та користувача земельної ділянки на її забудову; рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації про дозвіл на будівництво об'єкта містобудування. Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вимоги ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які в силу вимог законодавства повинні бути доведені певними засобами доказування, не можуть доводитися іншими засобами.

Позивачем в порушення вимог ст. ст. 32- 34 Господарського процесуального кодексу України не доведено обставин, що свідчать про наявність законних підстав для створення нового об'єкту нерухомого майна, дотримання встановленої процедури спорудження відповідного об'єкту, а саме отримання дозволу на будівництво, погодження проектної документації з державними органами, згода власника земельної ділянки на забудову, прийняття побудованих об’єктів в експлуатацію, затвердження та реєстрації відповідного акту приймальної комісії тощо.

З положення, передбаченого частиною третьою ст. 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

З вказаної норми вбачається, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку розташовану під збудованим нерухомим об’єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об’єкту.

За змістом частини п'ятої цієї ж статті на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Приймаючи рішення, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, правильно встановив той факт, що позивач не отримувало в оренду або користування у встановленому порядку земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт, ні під час самовільного будівництва, ні після його завершення, що є підставою для відмови в позові про визнання за ним права власності на спірне майно.

Твердження скаржника зводяться до доведення обставин побудови об'єкта з власних матеріалів за власні кошти, вимог оцінки доказів, що свідчать про ці обставини, надання оцінки наявним доказам відмінної від тої, що надана господарськими судами.

Додаткова перевірка доказів у справі, або встановлення обставин справи не входить до повноважень касаційної інстанції, оскільки згідно з приписами частини другої ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Що стосується доводів порушення норм процесуального права в частині безпідставного відхилення заяви про зміну предмету позову слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову.

Виходячи із змісту вказаної норми, позивач мав право змінити або предмет, або підстави позову, оскільки при одночасній зміни предмета та підстав позову, позов можна вважати новим.

Як вбачається із заяви позивача від 04.12.2008 позивач проти первісних вимог про визнання права власності висунув вимоги про відшкодування витрат на будівництво. Таким чином, позивачем фактично пред'явлено нові майнові за своїм характером вимоги, підстави для яких відмінні від підстав для пред'явленого попередньо позову про право власності.

Касаційна інстанція зазначає, що висновок апеляційного суду про неправомірність одночасної зміни і предмету, і підстав є правильним, відповідає нормі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи принципи змагальності та диспозитивності, що передбачає можливість вибору поведінки лише у межах, встановлених законом.