Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа – Перша Білоцерківська державна нотаріальна контора, про усунення від права на спадкування за законом і за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 лютого 2009 року,

У серпні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її чоловік - ОСОБА_8, після смерті якого відкрилася спадщина на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. Вона та дочка ОСОБА_9 від першого шлюбу, ОСОБА_7, звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини. У зв’язку з тим, що ОСОБА_7 ухилялася від допомоги спадкодавцеві, який був людиною похилого віку, хворів та перебував у безпорадному стані, ОСОБА_6 просила усунути ОСОБА_7 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_8

У вересні 2008 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що 5 липня 2007 року її батько, ОСОБА_9, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду (далі – ДТП), унаслідок час якої був травмований та ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. До потрапляння в ДТП батько отримував пенсію, постійно торгував на базарі, під час зустрічей не повідомляв про те, що потребує допомоги; батько сам надавав їй допомогу, бо вона має на утриманні двох неповнолітніх дітей. Оскільки вона проживала окремо від батька, про те, що він потрапив у ДТП та помер, не знала, ОСОБА_6 її про це не повідомила. Про те, що батька поховали дізналася від його сусідки 20 липня 2007 року. Вважає, що ОСОБА_6 завдала їй моральної шкоди приховуванням інформації про ДТП та смерть батька. ОСОБА_7 просила стягнути з ОСОБА_6 на її користь 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 грудня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 23 лютого 2009 року, первісний позов задоволено: усунено ОСОБА_7 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_8; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 лютого 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Задовольняючи позов ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_7 як рідна дочка ОСОБА_8, який через свій похилий вік і тяжку хворобу перебував у безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги, ухилялася від надання йому такої допомоги, тому вона відповідно до вимог ч. 5 ст. 1224 ЦК України підлягає усуненню від права на спадкування за законом.

З висновками судів погодитись не можна з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 1224 ЦК України особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Судом установлено, що 5 липня 2007 року ОСОБА_8 потрапив у ДТП, у результаті якої отримав тяжкі тілесні ушкодження. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, яка належить йому на підставі договору міни від 24 жовтня 1996 року. До нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 звернулися ОСОБА_6 і ОСОБА_7 Відповідно до медичних довідок ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, до за життя страждав на неврит слухового нерва, вегето-судинну дистонію, гіперплазію щитовидної залози, хронічний гастрит, хронічний панкреатит, нефропатію, сольовий діатез, остеохондроз, переніс операцію з видалення правобічної пахової грижі. ОСОБА_8 перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві Київської області, отримував пенсію за віком, яка на час його смерті становила 481 грн. 68 коп., та до 5 липня 2007 року постійно торгував на базарі. ОСОБА_7, дочка ОСОБА_8 від першого шлюбу, утримує двох неповнолітніх дітей, одна з яких потребує домашнього догляду через хворобу, і перебуває на обліку в Білоцерківському міському управлінні соціального захисту населення й отримує допомогу малозабезпеченій сім’ї в розмірі 257 грн. 82 коп. та допомогу одинокій матері в розмірі 155 грн. 52 коп.

Виходячи зі змісту ч. 5 ст. 1224 ЦК України суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечувати умови свого життя, у зв’язку із чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов’язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов’язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Зазначене залишилось поза увагою судів, оскільки не встановлено, що ОСОБА_8 до часу потрапляння в ДТП, унаслідок якої від отриманих травм помер, перебував у безпорадному стані й потребував сторонньої допомоги, а ОСОБА_7 умисно ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві та мала змогу надавати таку допомогу.

Ураховуючи те, що неправильне застосування судами норм матеріального й порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, судові рішення відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 1 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 23 лютого 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.