6-32566св10 Про визнання права власності на спадкове майно - 02.02.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа – орган опіки та піклування Дрогобицької міської ради Львівської області, про визнання права власності на спадкове майно та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_4, який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 9 листопада 2009 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 27 травня 2010 року,

У липні 2007 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 звернулися до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що після смерті їхньої дочки ОСОБА_8, відкрилася спадщина. Вони – батьки, відповідач ОСОБА_4 – чоловік, та двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 і ОСОБА_6 – є спадкоємцями після смерті ОСОБА_8 Кожен має право на 1/5 частину спадкового майна. Вони, звернулись до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва на спадщину, але їм було відмовлено у зв’язку з тим, що ОСОБА_4 не надав правовстановлюючих документів на спадкове майно. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 помер. Посилаючись на те, що відповідач не визнає їхнє право на частину спадкового майна, що залишилось після смерті дочки, ОСОБА_3 просила визнати за нею право власності на 2/5 частини квартири АДРЕСА_1 в місті Дрогобичі Львівської області, 1/5 частини будинку АДРЕСА_2 в місті Дрогобичі Львівської області, 2/5 ідеальної частки земельної ділянки, 1/5 частини нежилого приміщення АДРЕСА_3 у місті Дрогобичі Львівської області, на 2/5 частини від вартості автомобіля марки "Фольксваген", на 2/5 частини рухомого майна та на 2/5 частини банківських вкладів.

ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом про стягнення із ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у рівних частках грошової суми на погашення боргових зобов’язань ОСОБА_8 за кредитним договором від 5 травня 2005 року, який він повністю виконав.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 9 листопада 2009 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано її право власності в порядку спадкування за законом після смерті дочки, ОСОБА_8, на ј частину квартири АДРЕСА_1 в місті Дрогобичі Львівської області та на ј частину нежилого приміщення у будинку АДРЕСА_3 в місті Дрогобичі. У решті позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 по 33 979 грн. 25 коп. з кожного за погашений ним борг за кредитним договором від 5 травня 2005 року.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 27 травня 2010 року рішення міськрайонного суду в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/5 ідеальну частку жилого будинку АДРЕСА_2 в місці Дрогобичі в порядку спадкування скасовано, позов в цій частині задоволено. У частині визнання за ОСОБА_3 права власності на ј ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 в місті Дрогобичі Львівської області в порядку спадкування за законом змінено, визнано за ОСОБА_3 право власності на 2/5 ідеальної частки цієї квартири. В частині визнання за ОСОБА_3 права власності на ј частку нежилого приміщення АДРЕСА_3 у місті Дрогобичі в порядку спадкування змінено: визнано за позивачкою право власності на 1/9 ідеальну частку цього приміщення. У частині задоволення зустрічного позову рішення міськрайонного суду скасовано, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та змінити рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено такі факти.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_8, яка з 25 липня 1991 року і до дня смерті перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4

ОСОБА_8 була власником Ѕ частини жилого будинку АДРЕСА_2 в місті Дрогобичі Львівської області; квартири АДРЕСА_1 в місті Дрогобичі Львівської області; нежилого приміщення в будинку АДРЕСА_3 у місті Дрогобичі Львівської області, а також мала боргові зобов’язання за кредитним договором від 5 травня 2005 року № 50690 у сумі 17 тис. доларів США за основним зобов’язанням та 81,85 доларів США за несплачені проценти.

Спадкоємцями ОСОБА_8 є ОСОБА_4 – її чоловік; ОСОБА_7 і ОСОБА_3 – її батьки; ОСОБА_5 і ОСОБА_6 – її діти.

Усі спадкоємці у передбачений законом строк подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, однак фактично спадщину не прийняли у зв’язку з виникненням спору.

У процесі розгляду судом справи ІНФОРМАЦІЯ_1 року спадкоємець ОСОБА_7 помер (а.с. 6-7).

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 та визнаючи за нею право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1 в місті Дрогобичі Львівської області та ј частину нежилого приміщення в будинку АДРЕСА_3 в місті Дрогобичі Львівської області у порядку спадкування після смерті дочки ОСОБА_8, суд першої інстанції виходив з того, що спадкова маса складається з квартири АДРЕСА_1 в місті Дрогобичі Львівської області й нежилого приміщення у будинку АДРЕСА_3 у місті Дрогобичі, право на спадкування якого в рівних частках мають: діти – ОСОБА_5 і ОСОБА_6, чоловік – ОСОБА_4 – та мати померлої – ОСОБА_3, до яких переходить і обов’язок за боргами спадкодавця за кредитним договором від 5 травня 2005 року.

При цьому суд відмовив ОСОБА_3 у позові про право на спадщину в порядку спадкової трансмісії після смерті її чоловіка та батька ОСОБА_8 – ОСОБА_7, який помер після відкриття спадщини, за безпідставністю вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині та задовольняючи позов ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно, у тому числі в порядку спадкової трансмісії, апеляційний суд виходив з обґрунтованості вимог і права позивачки на прийняття належної її померлому чоловіку, ОСОБА_7, 1/5 частини спадщини після смерті дочки – ОСОБА_8, яку він не встиг прийняти.

Однак із судовими рішеннями попередніх судових інстанцій не можна погодитись, оскільки вони ухвалені з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Згідно з положеннями чч. 1, 2 ст. 1220, ч. 1 ст. 1222, ч. 3 ст. 1223 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, часом відкриття спадщини в такому випадку є день смерті особи. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частинами 1, 3 ст. 1268, ч. 1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За змістом зазначених норм прийняття особою спадщини обумовлюється або постійним проживанням спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, або в разі відсутності наведених вище обставин поданням до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у визначений ч. 1 ст. 1270 ЦК України строк.

Таким чином, виходячи з аналізу зазначених правових норм фактичне подання особою в передбачений законом строк заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини свідчить про прийняття нею спадщини (ст. ст. 1268, 1269 ЦК України).

Згідно зі ст. 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

Таким чином, передбачений ст. 1276 ЦК України, перехід права на прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії поширюється на випадки, коли спадкоємець за заповітом чи за законом помер після відкриття спадщини і не встиг вчинити дій, які свідчать про прийняття ним спадщини.

Застосовуючи до спірних правовідносин норму ст. 1276 ЦК України, суди не звернули уваги на зазначені положення та не врахували того факту, що ОСОБА_7 після смерті дочки, ОСОБА_8, своєчасно подав заяву про прийняття ним спадщини, як і інші спадкоємці, тобто вчинив дії, передбачені ч. 1 ст. 1269 та ч. 1 ст. 1270 ЦК України, які свідчать про прийняття ним спадщини.

У зв’язку із цим застосування судами норм ст. 1276 ЦК України до спірних правовідносин не можна визнати обґрунтованим.

Крім того, у разі смерті особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, суд зобов’язаний зупинити провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступника (п. 1 ч. 1 ст. 201, п. 1 ч. 1 ст. 203 ЦПК України).

У порушення норм ст. 37 ЦПК України суди після смерті позивача ОСОБА_7 не вирішили в передбаченому законом порядку питання про залучення до участі у справі його правонаступника.

Оскільки підставою процесуального правонаступництва є наступництво у матеріальних правовідносинах, суду необхідно було з’ясувати коло осіб, до яких у порядку спадкування перейшли права і обов’язки ОСОБА_7

Як убачається з матеріалів справи, 2 червня 2006 року та 12 січня 2007 року ОСОБА_7 склав заповіти на належне йому майно: квартиру АДРЕСА_1 в місті Дрогобичі Львівської області – на користь онука, ОСОБА_9, та на ідеальну частину квартири АДРЕСА_4 у місті Дрогобичі Львівської області - на користь ОСОБА_10 (а.с. 71-72).

Крім того, зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 квітня 2008 року вбачається, що ОСОБА_3, яка подала заяву до суду про процесуальне правонаступництво, є спадкоємцем лише ј частки майна (обов’язкової частки) після померлого ОСОБА_7 (а.с. 119, 129).

Однак суди не встановили, хто зі спадкоємців померлого, крім ОСОБА_3 прийняв спадщину в установленому законом порядку, та не врахували, що саме ця обставина є підставою для процесуального правонаступництва.

Оскільки від вирішення питання процесуального правонаступництва після смерті ОСОБА_7 залежить вирішення питання про особу (осіб), до якої (яких) переходить право спадкування належної йому частки в спадковому майні його дочки – ОСОБА_8, ухвалені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.

Таким чином, ураховуючи те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального й процесуального права, вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4, який діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_5, ОСОБА_6, задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 9 листопада 2009 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 27 травня 2010 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.