ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2009 р.
№ 22-5/316-07-7848
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого:
Першикова Є.В.,
суддів:
Муравйова О.В.,
Ходаківської І.П.,
розглянувши
касаційну скаргу
суб'єкта підприємницької
діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 (далі -Підприємець)
на постанову
Одеського апеляційного
господарського суду
від
03.02.09
у справі
№ 22-5/316-07-7848
господарського суду
Одеської області
за позовом
Одеської міської ради (далі
-Міськрада)
до
Підприємця, комунального підприємства
"Узберіжжя" (далі
-Підприємство)
про
визнання недійсним договору та
зобов'язання звільнити земельну ділянку
В засіданнях взяли участь представники:
- позивача:
не з'явились;
- відповідачів:
Підприємця:
ОСОБА_2 (за дов. № 278 /116807/ від 22.01.07) - у судовому засіданні
28.05.09;
Підприємства:
ОСОБА_3 (за дов. № 46 від 02.02.09) - у судовому засіданні 28.05.09,
04.06.09.
Ухвалою від 17.04.09 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого -Першикова Є.В., суддів -Данилової Т.Б., Ходаківської І.П., касаційну скаргу Підприємця було прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 28.05.09.
У зв'язку з перебуванням судді Данилової Т.Б. у відпустці, розпорядженням від 25.05.09 заступника Голови Вищого господарського суду України для перегляду справ, призначених до розгляду на 28.05.09 колегією суддів у складі головуючого -Першикова Є.В., суддів -Данилової Т.Б., Ходаківської І.П., створено колегію суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий -Першиков Є.В., судді -Муравйов О.В., Ходаківська І.П.
Про вказані обставини представників сторін повідомлено на початку судового засіданні 28.05.09. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.
За згодою представників сторін, відповідно до ч. 3 ст. 77, ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. - 111-5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 28.05.09 було оголошено перерву для виготовлення вступної та резолютивної частин постанови Вищого господарського суду України, які оголошено у судовому засіданні 04.06.09.
Рішенням від 12.12.07 господарського суду Одеської області (суддя Могил С.К.) у задоволенні позовних вимог Міськраді було відмовлено повністю.
Постановою від 26.02.08 Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Савицької Я.Ф., суддів -
Гладишевої Т.Я., Лавренюк О.Т.) рішення від 12.12.07 господарського суду Одеської області залишено без змін, а апеляційну скаргу Міськради -без задоволення.
Постановою від 24.07.08 Вищого господарського суду України касаційну скаргу Міськради задоволено частково.
Рішення від 12.12.07 господарського суду Одеської області та постанову від 26.02.08 Одеського апеляційного господарського суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи рішенням від 03.12.08 господарського суду Одеської області (суддя Торчинська Л.О.) Міськраді у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
При винесенні рішення місцевий суд зазначив, що в даному випадку матеріалами справи не підтверджено обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними. Також, суд врахував, що Підприємцем вчиняються дії щодо оформлення землекористування ділянкою, під кафе, що належить їй на праві власності та розташоване на спірній земельній ділянці. Крім того, суд прийшов до висновку про необхідність застосування в даному випадку строку позовної давності
Постановою від 03.02.09 Одеського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого -Бєляновського В.В., суддів - Шевченко В.В., Мирошниченко М.А.) апеляційну скаргу Міськради задоволено.
Рішення від 03.12.08 господарського суду Одеської області скасовано. Позовні вимоги Міськради задоволено. Визнано недійсним договір про співробітництво від 08.01.02, укладений між Підприємством та Підприємцем, та припинено його на майбутнє.
Підприємця зобов'язано звільнити займану земельну ділянку, яка розташована на території пляжу "Аркадія"в м.Одесі.
З Підприємця та Підприємства на користь Міськради стягнуто по 203,50 грн. судових витрат.
При винесенні постанови апеляційний суд врахував, що за своєю правовою природою спірна угода, яка сторонами визначена як договір про співробітництво, фактично є договором суборенди земельної ділянки, а тому такий договір є удаваним. Крім того апеляційна інстанція врахувала, що матеріалами справи не підтверджено, що Міськрадою приймалось рішення про передачу в користування Підприємцю або надання Підприємству дозволу на суборенду спірної ділянки.
Також, судом апеляційної інстанції було враховано, що про укладення спірного договору Міськрада дізналася лише у липні 2007 року під час розгляду Приморським районним судом м.Одеси цивільної справі № 2-113/07 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності на незавершену будівлю кафе-бару "Лагуна", до участі у якій виконком Міськради було залучено судом в якості третьої особи.
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, Підприємець звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення від 03.12.08 господарського суду Одеської області залишити в силі.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема: ст. 41 Конституції України, ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 346 Господарського кодексу України, ст.ст. 30, 120 Земельного кодексу України.
На момент розгляду справи у судовому засіданні 28.05.09 письмових відзивів на касаційну скаргу від Міськради та Підприємства не надійшло, разом з тим згідно ст. - 111-2 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується.
Присутній у судовому засіданні 28.05.09 представник Підприємства щодо доводів скаржника заперечував. Вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просив касаційну скаргу Підприємця залишити без задоволення, а оскаржену постанову -без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підстав матеріалів справи, на підставі договору купівлі-продажу частки у спільній частковій власності від 05.08.99 Підприємець набула право власності на споруду з металоконструкцій під кафе-бар "Лагуна", встановлену на території пляжу "Аркадія" в м.Одесі.
У подальшому, у 1999-2002 роках відповідними установами Підприємцю були видані висновки та узгоджений проект на реконструкцію кафе-бару "Лагуна".
Також, судами встановлено, що хоча 22.05.00 Приморською районною адміністрацією виконкому Одеської міської ради Підприємцю було видано дозвіл № 76 на розміщення об'єктів торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, правовстановлюючий документ на завершений реконструкцією об'єкт у Підприємця відсутній.
Разом з тим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 30.03.01 Управлінням архітектури та містобудування виконкому Міськради було надано висновок № 109/731 про можливість надання Підприємству земельної ділянки у південній частині пляжу "Аркадія", в межах, згідно з планом відводу, у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди, строком на 10 років, для реконструкції та експлуатації кафе - бару "Лагуна" з літнім майданчиком (що належить Підприємцю), та благоустрою прилеглої території.
Матеріалами справи підтверджено, що 08.01.02 між Підприємством та Підприємцем було укладено договір про співробітництво (далі -Договір про співробітництво), відповідно до умов якого сторони дійшли згоди про умови і порядок використання та утримання земельної ділянки, забезпечення режиму використання території тощо, а також про взаємні обов'язки та права.
Так, судами встановлено, що умовами Договору про співробітництво, зокрема, визначено, що господарська діяльність сторін договору буде здійснюватися на земельній ділянці, яка орендована Підприємством і суборендована Підприємцем. Оскільки земельна ділянка фактично знаходиться у володінні і користуванні Підприємця, на нього покладається визначені законодавством та договором суборенди земельної ділянки зобов'язання стосовно використання земельної ділянки за цільовим призначенням, додержання екологічної безпеки землекористування, місцевих правил забудови. Підприємець несе витрати на утримання земельної ділянки в належному стані. Сторони об'єднують зусилля, кошти, матеріальні та трудові ресурси на поліпшення стану земельної ділянки. Строк дії цього договору -10 років.
Матеріалами справи підтверджено, що Підприємство та Підприємець неодноразово звертались до Одеського міського управління земельних ресурсів щодо оформлення землекористування земельною ділянкою, на якій розташовано кафе-бар "Лагуна", проте вказане питання позитивно вирішено не було.
Посилаючись на те, що Договір про співробітництво укладено сторонами з порушенням вимог чинного законодавства і наголошуючи на тому, що цим договором фактично вирішено питання щодо суборенди земельної ділянки, яка належить територіальній громаді м.Одеси, а єдиною особою, яка відповідно до Закону має право нею розпоряджатися є Міськрада, остання звернулась до суду з позовом у даній справі.
Вирішуючи спір по суті попередні судові інстанції встановили, що з умов спірного Договору про співробітництво випливає, що фактично за цим Договором Підприємством було передано Підприємцю у строкове володіння і користування земельну ділянку, розташовану на території пляжу "Аркадія" в м.Одесі, для реконструкції та обслуговування кафе-бару "Лагуна", яке належить Підприємцю.
З огляду на вказане суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що за своєю правовою природою спірна угода є договором суборенди земельної ділянки, а отже укладена з метою приховати відносини, пов'язані з орендою землі, а отже така угода є удаваною.
Оскільки земельна ділянка, яка є предметом спірного Договору розташована на території пляжу "Аркадія" в м.Одесі, то апеляційний суд прийшов до висновку про правомірність звернення до суду з позовом у даній справі Міськради, як особи, яка компетентна розпоряджатися цією ділянкою від імені територіальної громади міста Одеси.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу УРСР (чинного на момент укладення спірної угоди) недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п.п. 2, 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 28.04.78 № 3 (v0003700-78) , угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. При задоволенні позову суд в одному рішенні постановляє про визнання угоди недійсною і про застосування передбачених законом наслідків.
Встановивши, що угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд відповідно до ч. 2 ст. 58 Цивільного кодексу УРСР визначає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі. У тому разі, коли така угода суперечить законові, суд постановляє рішення про визнання недійсною укладеної сторонами угоди із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності угоди, яку вони мали на увазі.
Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що згідно з положеннями ст. 93 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право оренди земельної ділянки -це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
Згідно положень ст. 3 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент укладення спірного Договору) /далі -Закон/, оренда землі -це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Статтею 12 зазначеного Закону визначено поняття договору оренди землі, згідно з якою договір оренди землі -це угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.
Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що приписами ст. ст. 13, 41 Конституції України визначено, що від імені Українського народу право власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією і усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до ст.ст. 142- 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, окрім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються в судовому порядку.
Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Із змісту п. 34 ст. 26, ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 12 Земельного кодексу України вбачається, що розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності віднесено до виняткової компетенції міської ради.
Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Тобто законодавцем чітко встановлено необхідність прийняття органом місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки в оренду як обов'язкової підстави для укладення договору оренди з орендарем.
Статтею 15 Закону передбачалось, що особа, яка бажає одержати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування заяву (клопотання). Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, передбаченому Земельним кодексом України (2768-14) . У разі згоди орендодавця надати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір, в якому обумовлюють істотні та інші умови оренди землі.
Тобто, необхідною передумовою укладення договору оренди землі законодавцем визначено згоду орендодавця (Міськради) передати земельну ділянку в оренду, а отримання такої згоди орендарем має оформлюватися рішенням орендодавця (відповідної ради) про надання земельної ділянки в оренду.
Відповідно до п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання надання земельної ділянки в оренду вирішується на пленарному засіданні ради -сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
Отже, необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, а тому договори та рішення інших осіб щодо розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності, є порушенням виключного, передбаченого Конституцією України (254к/96-ВР) , права органу місцевого самоврядування на здійснення права власності від імені Українського народу на управління землями, яке підлягає захисту.
Таким чином, оскільки відповідного рішення щодо передачі Підприємцю в оренду спірної земельної ділянки Міськрадою не приймалось, та право розпорядження цією ділянкою Міськрадою Підприємству не передавалось і договору оренди цієї земельної ділянки між ними не укладалось, а Підприємство розпорядилося земельною ділянкою без згоди і відома Міськради, то є підставним висновок апеляційного суду про те, що порушене право Міськради підлягає захисту.
При цьому, враховується, що ст. 14 Закону визначено, що істотними умовами договору оренди земельної ділянки є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); термін договору оренди; орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду); цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін, та передбачено, що відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, порушення вимог статей 4 - 7, 9, 13, 15 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди згідно зі статтею 18 цього Закону, а також для визнання договору недійсним відповідно до законів України.
Разом з тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, в оспорюваному Договорі відсутні такі істотні умови як об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); термін договору оренди; орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду); цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.
Отже, оспорюваний Договір не відповідає вимогам Конституції України (254к/96-ВР) та законодавчих актів, а тому правомірно визнано недійсним судом апеляційної інстанції.
Щодо посилань Підприємця на те, що на спірній земельній ділянці знаходиться майно, що належить їй на праві власності, то колегія суддів Вищого господарського суду України, що предметом даного спору є визнання недійсною угоди, а не спір про право власності на майно чи порядок його утримання.
З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Підприємцем в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.
З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів ст. - 111-7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.
Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову від 03.02.09 Одеського апеляційного господарського суду у справі № 22-5/316-07-7848 господарського суду Одеської області залишити без змін.
Головуючий
Є.Першиков
судді:
О.Муравйов
І.Ходаківська