Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є.,

Луспеника Д.Д., Лященко Н..,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Фінансова компанія "СТС-Інвест" про визнання недійсним п. 16.2 Правил Фонду фінансування будівництва й стягнення заборгованості у зв’язку з розірванням угоди про участь у такому Фонді за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 8 липня 2009 року,

Вважала такі дії відповідача незаконними та просила визнати недійсним п. 16.2. Правил Фонду фінансування будівництва (далі – Правила ФФБ) виду А об’єкт інвестування – будинки №№ 7-11 АДРЕСА_1, затверджених протоколом ВАТ "ФК "СТС-Інвест" у частині винагороди управителя в розмірі коштів, яка дорівнює різниці між фактично внесеною довірителем сумою та сумою, яка підлягає поверненню, виходячи з поточної ціни на день подання відповідної заяви; стягнути з відповідача на її користь заборгованість за угодою про участь у ФФБ у розмірі 644 037 грн. 47 коп. (вартістю вимірної одиниці за курсом долара США до гривні на момент подання нею заяви про вихід). При цьому зазначала, що укладена між ними угода та Правила ФФБ у частині винагороди управителю суперечать одна одній, що порушує п. 3.6 Ліцензійних умов провадження діяльності із залучення коштів установників управління майном для фінансування об’єктів будівництва та (або) здійснення операцій з нерухомістю, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 24 червня 2004 року № 1225.

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , справа розглядається за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що сплата нею суми винагороди управителю за оформлення відмови від участі в ФФБ у розмірі, визначеному відповідними Правилами, є її обов’язком відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (978-15)

; цьому ж Закону повністю відповідають і Правила ФФБ. Тому ВАТ "ФК "СТС-Інвест" обґрунтовано 20 листопада 2008 року перерахувало на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти лише в розмірі 95 603 грн. 53 коп., а решта – належала утриманню: податок з доходів фізичних осіб у розмірі 16 920 грн. 11 коп., винагорода управителю за оформлення відмови від участі в ФФБ у розмірі 406 082 грн. 60 коп. (вартістю вимірної одиниці за курсом долара США до гривні на момент подання заяви про вихід) з урахуванням податку на додану вартість.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 10 червня 2005 року між ОСОБА_1 і товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СТС-Інвест" була укладена угода про участь у Фонді фінансування будівництва, за якою об’єктом будівництва є будинок АДРЕСА_1. Згідно з умовами угоди ОСОБА_1 було внесено 204 777 грн. 35 коп. на фінансування трикімнатної квартири АДРЕСА_1 на 21 поверсі в зазначеному будинку й за нею було закріплено 84,24 кв. м вимірних одиниць об’єкта інвестування. 23 жовтня 2008 року ОСОБА_1 подала заяву про розірвання угоди про участь у Фонді фінансування будівництва та перерахування коштів на вказаний нею рахунок, що передбачено угодою.

Загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування масового будівництва житла та особливості управління цими коштами визначені Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (978-15) , який регулює правовідносини у сфері функціонування Фонду фінансування будівництва.

Цим же Законом передбачений механізм розірвання угоди про участь у ФФБ та відмови від участі у Фонді.

Згідно зі ст. 21 цього Закону за здійснення відмови від участі у фонді довіритель сплачує управителю ФФБ винагороду в розмірі та в порядку, визначених Правилами ФФБ.

Відповідно до п. 16.2 Правил Фонду фінансування будівництва виду А спірного об’єкта, затверджених дирекцією ВАТ "ФК "СТС-Інвест", довіритель сплачує управителю винагороду за оформлення відмови від участі у ФФБ, яка складається з двох видів: сума в розмірі 10 % від суми коштів, що були фактично внесені довірителем; сума коштів у розмірі, який дорівнює різниці між фактично внесеною довірителем сумою та сумою, яка підлягає поверненню виходячи з поточної ціни на день подання відповідної заяви.

З такими Правилами позивачка дійсно була ознайомлена (а.с. 44-58).

Разом з тим у цивільному праві діє принцип свободи договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України

). У п. 3.2.1 угоди про участь у ФФБ від 10 червня 2005 року зазначено, що довіритель за розірвання договору зобов’язаний сплачувати управителю винагороду за виплату довірителю коштів у розмірі 10 % від суми коштів, що повертається довірителю. У п. 7.3 цієї ж угоди передбачено, що довіритель може отримати за відмову від участі у ФФБ кошти в розмірі та у порядку, визначеному Правилами ФФБ, після сплати довірителем винагороди управителю за оформлення такої операції в розмірі, визначеному цією угодою.

Отже, аналіз зазначеної угоди про участь у ФФБ та Правил ФФБ у частині виплати винагороди управителю свідчить про те, що за вихід довірителя з участі у ФФБ містить умови, які суперечать одна одній, а це прямо протирічить п. 3.6 Ліцензійних умов провадження діяльності із залучення коштів установників управління майном для фінансування об’єктів будівництва та (або) здійснення операцій з нерухомістю, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 24 червня 2004 року № 1225, які вказують на те, що Привила та угоди не повинні містити умов, які суперечать одна одній, та положень із неоднозначним трактуванням.

Зазначене підтверджено листом заступника Голови Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 16 січня 2009 року (а.с. 117-118), в якому також зазначається, що до ВАТ "ФК "СТС-Інвест" будуть застосовані заходи впливу. Указаний лист був наданий суду першої інстанції, проте в порушення вимог ст. 212 ЦПК України як місцевим судом, так і апеляційним судом він був повністю проігнорований та йому оцінка не дана.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, а вирішення вимоги ОСОБА_1 про стягнення суми неповернутих коштів за розірвання угоди залежить від вирішення вимоги про визнання недійсним оспореного пункту Правил ФФБ, судові рішення підлягаю скасуванню в повному обсязі.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 8 липня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.