Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до спільного українсько-чеського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Інекон-Сервіс", треті особи: Київський національний університет внутрішніх справ, Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, про визнання права власності та за зустрічним позовом спільного українсько-чеського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Інекон-Сервіс" до ОСОБА_6, треті особи: Київський національний університет внутрішніх справ, Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, про визнання інвестиційного договору недійсним і визнання права власності,

У січні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до спільного українсько-чеського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Інекон-Сервіс" (далі – ТОВ "Інекон-Сервіс") про визнання права власності на квартиру.

Зазначав, що 18 грудня 2002 року він уклав із відповідачем інвестиційний договір, відповідно до умов якого в повному обсязі здійснив інвестування будівництва квартири АДРЕСА_1 а після завершення будівництва квартири користується нею.

Посилаючись на те, що ТОВ "Інекон-Сервіс" безпідставно відмовляється виконати умови договору й оформити необхідні документи про його право власності, просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1.

У березні 2007 року ТОВ "Інекон-Сервіс" звернулось до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про визнання інвестиційного договору недійсним і визнання права власності на квартиру.

Зазначало, що 18 грудня 2002 року між ним і ОСОБА_6 було укладено інвестиційний договір, за умовами якого ОСОБА_6 взяв на себе зобов`язання здійснити повне фінансування об`єкта інвестування – квартири АДРЕСА_1

Посилаючись на те, що ОСОБА_6 не вносив інвестицій, у договорі відсутня вказівка на ціну як істотну умову договору, тому він є неукладеним, суперечить законодавству та підлягає визнанню недійсним і що оскільки будівництво квартири АДРЕСА_1 було проінвестоване товариством, просило визнати недійсним інвестиційний договір від 18 грудня 2002 року та визнати за ТОВ "Інекон-Сервіс" право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено: визнано за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1; у задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ "Інекон-Сервіс" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2010 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено; зустрічні позовні вимоги ТОВ "Інекон-Сервіс" задоволено частково: визнано недійсним інвестиційний договір, укладений 18 грудня 2002 року між ОСОБА_6 і ТОВ "Інекон-Сервіс", і стягнуто з ОСОБА_6 на користь ТОВ "Інекон-Сервіс" 1 780 грн. 07 коп. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи; у задоволенні решти позовних вимог ТОВ "Інекон-Сервіс" відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Інекон-Сервіс" про визнання інвестиційного договору недійсним, апеляційний суд виходив із того, що оспорюваний інвестиційний договір було укладено без наміру створити правові наслідки, оскільки ОСОБА_6 не забезпечив фінансування об’єкта інвестування, будівництво об`єкта інвестування було профінансовано за рахунок коштів Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України; крім того, рішенням господарського суду м. Києва від 19 вересня 2008 року акт приймання-передачі квартир АДРЕСА_1 на підставі якого ТОВ "Інекон-Сервіс" передало зазначені квартири Головному управлінню внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, було визнано недійсним, таким чином Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України не могло розпоряджатись квартирою АДРЕСА_1

Проте погодитись з такими висновками апеляційного суду не можна.

Судом установлено, що ОСОБА_6 як військовослужбовець перебував на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, з 1995 року.

Для забезпечення житлом військовослужбовців Київського гарнізону 28 вересня 1998 року між закритим акціонерним товариством "ТТМ" (далі – ЗАТ "ТТМ") та Управлінням розквартирування військ та капітального будівництва Національної гвардії України було укладено договір на придбання житла в порядку пайової участі, за умовами якого ЗАТ "ТТМ" взяло на себе зобов`язання укласти від імені Управління розквартирування військ та капітального будівництва Національної гвардії України договори купівлі-продажу житла або об`єктів незавершеного будівництва, забезпечити матеріалами та комплектуючими виробами ці об`єкти, виконати весь комплекс будівельно-монтажних робіт силами підрядних організацій.

30 квітня 2002 року між правонаступником ЗАТ "ТТМ", ТОВ "Інекон-Сервіс", і правонаступником Управління розквартирування військ та капітального будівництва Національної гвардії України, Головним управлінням внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, було укладено угоду про переказ боргу, за умовами якої ТОВ "Інекон-Сервіс" прийняло на себе зобов`язання ЗАТ "ТТМ" за договором від 28 вересня 1998 року.

8 липня 2002 року між ТОВ "Інекон-Сервіс" і Національною академією внутрішніх справ України, правонаступником якої є Київський національний університет внутрішніх справ, було укладено договір про інвестування та дольову участь у будівництві жилового будинку, вбудованих приміщень соціально-побутового, адміністративного призначення, паркінгу та технічних приміщень, за умовами якого ТОВ "Інекон-Сервіс" взяло на себе зобов`язання інвестувати грошові кошти, будівельні матеріали та комплектуюче обладнання в будівництво жилового будинку АДРЕСА_1 на умовах, визначених договором.

18 грудня 2002 року між ОСОБА_6 і ТОВ "Інекон-Сервіс" було укладено інвестиційний договір, відповідно до умов якого ТОВ "Інекон-Сервіс" узяло на себе обов’язок за рахунок залучених від ОСОБА_6 коштів проінвестувати будівництво жилого будинку АДРЕСА_1 оформити ОСОБА_6 право власності та передати обумовлене житло (об’єкт інвестування), а ОСОБА_6 зобов’язався забезпечити фінансування об’єкта інвестування та прийняти його у власність.

Додатковою угодою від 18 грудня 2002 року до договору сторони домовилися, що об’єктом інвестування є двокімнатна квартира № 23 площею 104, 7 кв. м на п’ятому поверсі жилого будинку № 9 (будівельна адреса) по вул. Народного ополчення в м. Києві.

Згідно з доповненням до інвестиційного договору від 28 листопада 2003 року термін оформлення права власності ОСОБА_6 на квартиру встановлено до 28 квітня 2004 року.

Згідно з п. 3.1.2 інвестиційного договору від 18 грудня 2002 року для оформлення права власності на квартиру ОСОБА_6 слід подати до ТОВ "Інекон-Сервіс" довідку про інвестування 100% загальної площі конкретної квартири за договором. Така довідка була видана ТОВ "Інекон-Сервіс" ОСОБА_6 ще під час укладення договору 18 грудня 2002 року й підтверджує інвестування 100% загальної площі 104, 71 кв. м квартири АДРЕСА_1 на суму 178 007 грн.

Рішенням житлово-побутової комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 1 серпня 2003 року полковнику запасу ОСОБА_6 на сім’ю у складі трьох осіб було надано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 зі зняттям з квартирного обліку.

8 серпня 2003 року ТОВ "Інекон-Сервіс" на виконання договору на придбання житла в порядку пайової участі від 28 травня 1998 року за актом приймання-передачі передало квартиру АДРЕСА_1 Головному управлінню внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.

30 грудня 2004 року будинок АДРЕСА_1 прийнято до експлуатації.

ОСОБА_6 фактично користується квартирою № 23, оплачує комунальні послуги та послуги з охорони згідно з рахунками, які йому надсилає об’єднання співвласників багатоквартирного будинку "Інкомсервіс", однак ТОВ "Інекон-Сервіс" умови інвестиційного договору не виконує, право власності ОСОБА_6 на квартиру № 23 не оформляє.

Відповідно до ст. 41 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час укладення інвестиційного договору, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

За змістом ч. 1 ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (у редакції, чинній на час укладення договору) об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави (ч. 1 ст. 5 цього Закону).

Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів України (ч. 5 ст. 7 цього ж Закону).

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок: власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо); позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити); залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб); бюджетних інвестиційних асигнувань; безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

На порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув; не врахував, що хоча, ОСОБА_6 власних коштів за інвестиційним договором не вносив, такі кошти на будівництво квартири для нього були перераховані Управлінням розквартирування військ та капітального будівництва Національної гвардії України на виконання умов договору про придбання житла в порядку пайової участі, укладеного 28 вересня 1998 року між ЗАТ "ТТМ" і Управлінням розквартирування військ та капітального будівництва Національної гвардії України; згідно з угодою про переказ боргу від 30 квітня 2002 року саме ТОВ "Інекон-Сервіс" прийняло на себе не виконані ЗАТ "ТТМ" перед Управлінням розквартирування військ та капітального будівництва Національної гвардії України зобов’язання за договором від 28 вересня 1998 року, у тому числі щодо будівництва житла для військовослужбовців; 8 серпня 2003 року ТОВ "Інекон-Сервіс" на підставі акта приймання-передачі передало Головному управлінню внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України дві квартири, у тому числі квартиру АДРЕСА_1, і протоколом № 6 від 1 вересня 2003 року житлово-побутової комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України спірна квартира виділена ОСОБА_6; на момент передачі спірної квартири ОСОБА_6 акт приймання-передачі від 8 серпня 2003 року ніким не оспорювався; і не спростував установлені судом першої інстанції факти про повне виконання умов інвестиційного договору щодо проведення інвестування 100% загальної площі 104, 71 кв. м квартири АДРЕСА_1 на суму 178 007 грн., та залишив поза увагою те, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода) і що Закон України "Про інвестиційну діяльність" (1560-12) не обмежує здійснення інвестиційної діяльності виключно власними фінансовими ресурсами інвестора; задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Інекон-Сервіс" про визнання інвестиційного договору недійсним із посиланням виключно на те, що він не містить указівки на розмір інвестицій, не дав оцінки додаткам до зазначеного договору, які є його невід’ємною частиною, та без наведення достатніх мотивів, з яких він вважає неправильними висновки суду першої інстанції, скасував рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2009 року.

Установивши, що за умовами інвестиційного договору, укладеного 18 грудня 2002 року між ОСОБА_6 і ТОВ "Інекон-Сервіс", товариство взяло на себе обов’язок за рахунок залучених від ОСОБА_6 коштів проінвестувати будівництво квартири АДРЕСА_1 оформити право власності та передати обумовлене житло (об’єкт інвестування) ОСОБА_6, а ОСОБА_6 зобов’язався забезпечити фінансування об’єкта інвестування та прийняти його у власність і що взяті на себе зобов`язання ОСОБА_6 виконав, підстави для визнання інвестиційного договору від 18 грудня 2002 року недійсним відсутні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_6 та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ "Інекон-Сервіс".

Під час установлення зазначених фактів судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та установленим обставинам справи й скасоване апеляційним судом помилково.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2010 року скасувати, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2009 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.