Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 27 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 5 лютого 2010 року,

У грудні 2008 року ОСОБА_6 пред’явив у суді позов до ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної й моральної шкоди.

Зазначав, що 26 жовтня 2007 року о 16 годині 20 хвилин ОСОБА_7, керуючи автомобілем ВАЗ-21075, номерний знак НОМЕР_1, що належить відповідачу на праві власності, та рухаючись вул. Соціалістичною, на перехресті з вул. Леніна в м. Краматорську виїхав на заборонений червоний сигнал світлофора, унаслідок чого сталося зіткнення з автомобілем ВАЗ-2110, номерний знак НОМЕР_2, що належить йому, ОСОБА_6, на праві власності, під керуванням останнього. У результаті зіткнення пошкоджено автомобіль ВАЗ-2110, чим йому завдано матеріальної та моральної шкоди. Збитки на ремонт автомобіля становлять 9 504 грн. 50 коп., моральна шкода заподіяна в розмірі 3 тис. грн., та 683 грн. 50 коп. судових витрат у справі.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 27 жовтня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 5 лютого 2010 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду.

Відповідно до положень ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що вина ОСОБА_7 у даній дорожньо-транспортній пригоді (далі – ДТП) не доведена належними доказами, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна, оскільки суди дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Як на підставу відсутності вини ОСОБА_7 в скоєнні даної ДТП, суд послався на висновок судової автотехнічної експертизи № 2693/18 від 31 липня 2009 року, згідно з яким судовий експерт, за вихідними даними суду встановив невідповідність дій водія автомобіля ВАЗ-2110, номерний знак НОМЕР_2, що належить ОСОБА_6, Правилам дорожнього руху (далі – ПДР), і які знаходяться у причинному зв’язку з даною пригодою. У діях водія ОСОБА_7, який керував автомобілем ВАЗ-21075, номерний знак НОМЕР_1, невідповідність дій ПДР, які б знаходилися в причинному зв’язку з настанням пригоди, не вбачається. (а.с. 62-68).

Однак висновок судової автотехнічної експертизи про обставини ДТП, дії її учасників є одним з доказів, який оцінюється судом за правилами ст. 212 ЦПК України.

На порушення вимог ст. ст. 213- 215 ЦПК України суд у рішенні не зазначив, хто з учасників дорожнього руху винен у скоєнні ДТП, які його конкретні дії як учасника дорожнього руху не узгоджуються з ПДР, чи є причинний зв'язок між їхніми діями та заподіяною внаслідок ДТП шкодою та як кожен з них повинен був діяти в даній пригоді, чи мали вони технічну можливість уникнути зіткнення.

Механізм скоєння ДТП судом взагалі не досліджувався, доводи сторін усупереч вимогам ст. ст. 60, 62 ЦПК України не перевірялися, фактичні обставини ДТП встановлені не були.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 27 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 5 лютого 2010 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.