Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном, відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 10 червня 2009 року й ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 29 вересня 2009 року,

У липні 2007 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Зазначав, що згідно з договором дарування йому належить 3/5 частини будинку АДРЕСА_1, а ОСОБА_7 - 57/100 частин сусіднього будинку АДРЕСА_2. Відповідач використовує належну йому огорожу № 7 завдовжки 8,8 м, завширшки 0,6 м та заввишки 2,7 м як стіну свого будинку, чим позбавляє його права розпорядження та користування належною йому власністю.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_6 просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, відновити його порушене право шляхом зобов’язання відповідача знести надбудову, що розташована на належній йому частині огорожі, та стягнути з останнього 1 650 грн. на відшкодування моральної шкоди, а також визначену експертом суму на відшкодування матеріальної шкоди.

Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 10 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 29 вересня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено за необґрунтованістю.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення й відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з чим погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довів факту порушення його прав з боку відповідача та використання останнім належної йому огорожі для зведення свого будинку.

Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засідання.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувались як вимоги, так і заперечення; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинно бути зазначено встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Однак зазначеним вимогам ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 27 листопада 2000 року є власником 3/5 частин будинку АДРЕСА_1.

За рішенням суду від 4 грудня 2008 року проведено поділ зазначеного будинку й у власність ОСОБА_6 також було виділено огорожу № 7 завдовжки 18,74 м.

Відповідачу ОСОБА_7 на підставі договору дарування від 15 вересня 1998 року належить 57/100 частин будинку АДРЕСА_2.

Сторони є суміжними землекористувачами.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_6 фактично просив усунути перешкоди у користуванні його власністю, а саме огорожею № 7, які утворилися в результаті самочинного будівництва відповідачем надбудови.

Позовні вимоги ОСОБА_6 обґрунтовував тим, що попередній власник будинку АДРЕСА_2, 57/100 частин якого на теперішній час належить відповідачу, без відповідних дозволів та узгоджень збудував зазначений будинок, незаконно захопивши й використавши при цьому частину огорожі № 7 завдовжки 8, 8 м як торцеву стіну будинку, про що йому стало відомо лише після реального поділу будинку АДРЕСА_1.

Також ОСОБА_6 зазначав, що на теперішній час огорожа № 7, яку рішенням суду визнано його власністю, почала руйнуватися, оскільки відповідач на цій огорожі надбудував частину будинку.

За правилами ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 212- 215 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув; доводів позивача належним чином не перевірив; не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин; не встановив та не зазначив у рішенні, ким і коли саме було здійснено будівництво надбудови; не з’ясував чи збудовано зазначену надбудову за належно затвердженим проектом й чи додержано відповідних норм і правил при такому будівництві; не перевірив, чи руйнує така надбудова огорожу, що належить позивачу, і відповідно до цього не визначився з тим, чи заподіяна ОСОБА_6 матеріальна та моральна шкода, а тому дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Усупереч вимогам закону висновки суду ґрунтуються на припущеннях.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 10 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 29 вересня 2009 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.