Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9, треті особи: служба у справах дітей Бориспільської районної державної адміністрації, служба у справах дітей Яготинської районної державної адміністрації, ОСОБА_10, про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дітей, встановлення графіка спілкування з ними та відшкодування моральної шкоди, за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, - ОСОБА_11, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: служба у справах дітей Бориспільської районної державної адміністрації, служба у справах дітей Яготинської районної державної адміністрації, ОСОБА_10, про зобов’язання спілкуватися з дітьми лише у присутності матері та за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про встановлення графіка спілкування з онуками за касаційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2009 року,

У лютому 2009 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_9 про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дітей, встановлення графіка спілкування з ними та відшкодування моральної шкоди.

Зазначали, що ОСОБА_6 з липня 2004 року до жовтня 2008 року перебував з відповідачкою ОСОБА_9 у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох доньок ОСОБА_12 та ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після розлучення діти залишилися проживати разом із матір’ю.

Посилаючись на те, що ОСОБА_9 перешкоджає батьку, бабі й діду спілкуватися з доньками та внуками, брати участь у їхньому вихованні, переховує дітей, змінює їхнє місце перебування; вони змушені були звернутися до органу опіки та піклування Яготинської районної державної адміністрації з заявою про визначення способу участі у вихованні дітей та спілкуванні з ними.

Вивчивши умови життя та ставлення до дітей батька, їх баби й діда, служба у справах дітей 3 грудня 2007 року винесла рішення, яким було встановлено графік побачень батька з дітьми, баби й діда з онуками: перші та треті вихідні кожного місяця з 18 години п’ятниці до 18 години неділі діти перебуватимуть у сім’ї батька. На час відпустки батька, баби та діда за домовленістю між батьками діти можуть перебувати у сім’ї батька в інший час.

Але відповідачка почала ще більше перешкоджати у спілкуванні з дітьми, проігнорувавши рішення служби у справах дітей Яготинської районної державної адміністрації, мотивуючи тим, що діти проживають з нею в с. Гнідин Бориспільського району, тому справи повинні вирішуватися за місцем фактичного проживання дітей.

Ураховуючи це, 23 липня 2008 року вони, позивачі, звернулися до органу опіки та піклування служби у справах неповнолітніх Бориспільської районної державної адміністрації, за місцем проживання відповідачки, яка 15 вересня 2008 року прийняла рішення № 7-46-2573, яким було встановлено наступний порядок побачень з дітьми батька, баби та діда: кожні перші та треті вихідні місяця з 9 години до 18 години суботи та неділі на території села Гнідин, в якому мешкають діти разом з матір’ю, упродовж трьох місяців, починаючи з дати видачі рішення; надалі - кожні перші та треті вихідні місяця з 9 години суботи до 18 години неділі, враховуючи бажання дітей, з обов’язковим попередженням про свій візит матері дівчат.

Проте відповідачка продовжує перешкоджати їм, позивачам, у спілкуванні з дітьми та займатися їхнім вихованням, ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування.

Посилаючись на викладене, позивачі просили позовні вимоги задовольнити у повному обсязі й зобов’язати відповідачку усунути перешкоди у спілкуванні з дітьми, встановити графік побачень з дітьми щонайменше двічі на місяць на вихідні та кожен другий святковий день у сім’ї позивачів та на період відпусток, а також стягнути з останньої на користь ОСОБА_6 3 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_9 у березні 2009 року звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про зобов’язання відповідачів спілкуватися з дітьми лише в її присутності.

Позовні вимоги мотивувала тим, що поведінка її колишнього чоловіка та його батьків негативно впливає на дітей, тому вона наполягає на їхньому спілкування з позивачами лише у її присутності.

Крім того, просила визнати рішення органів опіки і піклування щодо встановлення порядку спілкування з дітьми, на які посилаються ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, необов’язковими для виконання, оскільки вони оскаржуються нею в судовому порядку.

У травні 2009 року ОСОБА_11 – батько відповідачки, у порядку ч. 1 ст. 34 ЦПК України, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про встановлення графіку спілкування з онуками, посилаючись на те, що він як дід ОСОБА_12 та ОСОБА_13, відповідно до вимог ст. ст. 257, 258 СК України має право спілкуватися з ними та брати участь у їхньому вихованні.

Рішенням Бориспільского міськрайонного суду Київської області від 12 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2009 року, позов ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 задоволено частково: зобов’язано ОСОБА_9 надавати позивачам можливість спілкуватися з дітьми кожні перші та треті вихідні дні щомісяця з 10 години суботи до 17 години неділі, щороку 24 дні на оздоровлення дітей під час відпустки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, за умови належного стану дітей та що ці відпустки не співпадатимуть з відпусткою ОСОБА_9; зобов’язано позивачів вчасно попереджати відповідачку про свої візити, а останню в обумовлений час передавати дітей, також зобов’язано ОСОБА_9 не обмежувати спілкування ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 із дітьми місцем власного проживання, а останніх повертати дітей в обумовлений графіком час; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 та ОСОБА_11 відмовити.

У касаційній скарзі ОСОБА_9 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом ухвала апеляційної інстанції повинна відповідати вимогам ст. 315 ЦПК України.

Зокрема, у ній повинні бути викладені встановлені судом першої інстанції обставини, узагальнені доводи апеляційної скарги, мотиви, за якими суд апеляційної інстанції дійшов свого висновку, і посилання на закон, яким він керувався. При відхиленні апеляційної скарги в ухвалі зазначаються конкретні обставини і факти, що спростовують її доводи.

Проте зазначеним вимогам ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.

Як убачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції було оскаржене в апеляційному порядку ОСОБА_9 та ОСОБА_11

Однак апеляційний суд узагалі не перевірив доводів зазначених апеляційних скарг, не перевірив законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, не навів ніяких мотивів прийнятого ним рішення, не зазначив будь-яких обставин, які б спростовували доводи скарг.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов’язків, визначених законом, а тому ухвала підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_9 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2009 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.