6-24995св10 Про визнання недійсними договорів дарування, визнання права власності та зобов’язання вчинити дії - 26.01.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Горенська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, Головне управління юстиції у Київській області, комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області", про визнання недійсними договорів дарування, визнання права власності та зобов’язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 24 березня 2010 року,

У липні 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Горенська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, Головне управління юстиції у Київській області, комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області", про визнання недійсними договорів дарування, визнання права власності та зобов’язання вчинити дії, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, який 6 червня 2000 року заповів їй усе належне йому майно, зокрема половину будинку АДРЕСА_1 й земельну ділянку площею 0,07 га, що знаходиться за вказаною адресою.

Спадщину вона прийняла в установленому законом порядку шляхом звернення до нотаріальної контори із заявою, однак 18 травня 2005 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно, оскільки на підставі договорів дарування від 17 березня 1992 року, укладених між ОСОБА_7 і ОСОБА_4 та між ОСОБА_7 і ОСОБА_5, 17/50 частин цього будинку зареєстровано за ОСОБА_4, а 26/50 – за ОСОБА_5

Указані договори дарування ОСОБА_3 вважала недійсними, оскільки проект рішення виконавчого комітету Горенської сільської ради від 4 грудня 1991 року про перерозподіл часток указаного будинку, довідка виконавчого комітету Горенської сільської ради № 4328/7 від 23 грудня 1991 року, на підставі яких було видано свідоцтво про право власності на спірний будинок від 8 січня 1992 року, скасовані рішеннями Горенської сільської ради від 4 вересня 1998 року та 30 січня 1998 року.

Змінивши й доповнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просила суд поновити їй строк для звернення до суду для захисту своїх порушених прав; визнати недійсним договір дарування 17/50 частин будинку АДРЕСА_1, укладений 17 березня 1992 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4; визнати недійсним договір дарування 26/50 частину вказаного будинку, укладений 17 березня 1992 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5; визнати за нею право власності в порядку спадкування на половину зазначеного будинку; визнати за нею в порядку спадкування право власності на земельну ділянку площею 0,07 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, надану рішенням виконавчого комітету Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 липня 1996 року №28/3 у власність ОСОБА_6; зобов’язати комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області" зазначити в технічному паспорті даного будинку, приміщення 1-1; 1-7; 1-8; 1-10; 1-11; 1-12; 1-13; 2-5; 2-6; 3-1; 3-2; 3-3; 3-4; 3-5; 3-6 – як самочинно збудовані; зобов’язати Горенську сільську раду Києво-Святошинського району Київської області визнати прохід по земельній ділянці біля цього будинку, який розташований АДРЕСА_2 з лівого боку вказаного будинку, проходом загального користування між співвласниками й не чинити їй перешкод у користуванні ним.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 24 березня 2010 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ураховуючи положення п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) , справа розглядається за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону (2453-17) від 7 липня 2010 року.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у частині визнання недійсними договорів дарування, визнання за нею права власності на половину спірного будинку, зобов’язання комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області" зазначити в технічному паспорті даного будинку приміщення: 1-1; 1-7; 1-8; 1-10; 1-11; 1-12; 1-13; 2-5; 2-6; 3-1; 3-2; 3-3; 3-4; 3-5; 3-6 – як самочинно збудовані; зобов’язання Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області визнати прохід по земельній ділянці біля цього будинку, який розташований АДРЕСА_2 з лівого боку вказаного будинку, проходом загального користування між співвласниками й не чинити їй перешкод у користуванні ним, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 пропустила строк позовної давності без поважних на це причин. Крім того, ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні її позову в частині визнання за нею права власності на земельну ділянку з тих підстав, що право власності спадкодавця на цю земельну ділянку не було підтверджено правовстановлюючим документом.

Однак з таким висновком судів погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) відносини спадкування регулюються правилами ЦК України (435-15) , якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила ЦК УРСР (1540-06) .

Згідно зі ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до вимог ст. 76 зазначеного Кодексу перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно зі ст. 221 ЦПК України 1963 року суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у випадку смерті громадянина, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, або припинення існування юридичної особи, які були стороною у справі.

Установлено, що будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 77).

23 квітня 1960 року ОСОБА_8 подарував половину спірного будинку своєму синові – ОСОБА_6 ( т. 1 а. с. 50).

Власником іншої половини цього будинку після смерті ОСОБА_8 стала його дружина, ОСОБА_7, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 18 квітня 1980 року.

Рішенням виконавчого комітету Горенської сільської ради народних депутатів від 4 грудня 1991 року проведено перерозподіл часток указаного будинку.

На підставі цього рішення ОСОБА_7 отримала 8 січня 1992 року свідоцтво про власність ще на 43/50 частини спірного будинку, з яких: 17/50 частин будинку 17 березня 1992 року подарувала ОСОБА_4, а 26/50 – ОСОБА_5 ( т. 1 а. с. 88, 51-54).

Рішенням виконавчого комітету Горенської сільської ради народних депутатів від 4 серпня 1998 року відмінено проект рішення виконавчого комітету сільської ради від 4 грудня 1991 року про перерахунок часток спірного будинку, а також відмінено видані на підставі цього рішення свідоцтво про право власності на цей будинок від 8 січня 1992 року та довідку про право особистої власності у зв’язку з відчуженням частини будинку ( т. 1 а. с. 107).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, який 6 червня 2000 року заповів усе належне йому на праві власності майно ОСОБА_3

13 жовтня 2000 року ОСОБА_3 звернулася до Першої Київської обласної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6, зазначивши, що спадкове майно складається із половини будинку та земельної ділянки площею 0,07 га, що знаходяться на АДРЕСА_1.

14 червня 2006 року нотаріусом відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вказане майно ОСОБА_6

Також установлено, що ОСОБА_6 за свого життя звертався до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання спірних договорів дарування недійсними, проте у зв’язку з його смертю рішення по суті судом не ухвалювалось.

Порушуючи питання про поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом своїх порушених прав, ОСОБА_3 указувала на те, що в установлений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини й тільки 14 червня 2006 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв’язку з відмовою нотаріуса у видачі такого свідоцтва вона змушена була звернутися до суду, оскільки дізналася, що порушуються її права спадкоємця.

Проте суд на зазначене належної уваги не звернув та не дав оцінки вказаним фактам; не з’ясував, чи вирішувалось судом питання про правонаступництво у справі за позовом ОСОБА_6, хоча ці обставини мають суттєве значення для вирішення спору в цій частині.

Крім того, відповідно до ст. 17 ЗК України (у редакції 1990 року) передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для:

ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі

згідно зі ст. 52 цього Кодексу;

ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно зі ст. 56 цього Кодексу;

будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно зі ст.ст. 57 і 67 цього Кодексу.

Зазначені земельні ділянки передаються у власність на

підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Згідно зі ст. 22 ЗК України (у редакції 1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до ст. 23 ЗК України (у редакції 1990 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Частиною 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №15-92 (15-92) ( далі – Декрет) постановлено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України (2768-14) .

Відповідно до ст. 6 Декрету зупинено дію ч. 2 ст. 17 і ст. 23 ЗК України щодо власників земельних ділянок, визначених ст. 1 цього Декрету.

Установлено, що рішенням виконавчого комітету Горенської сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області від 19 липня 1996 року №28/37 передано безкоштовно у приватну власність присадибну земельну ділянку розміром 0,07 га в АДРЕСА_1 ОСОБА_6 ( т. 1 а.с. 98).

Відповідно до інформації, наданої вищевказаним комітетом, рішення сільською радою було прийнято на підставі записів погосподарських книг сільської ради та заяви ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 61).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на земельну ділянку, суд уваги на наведене не звернув, зазначених обставин не врахував та дійшов передчасного висновку про відсутність у спадкодавця права власності на спірну земельну ділянку.

Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не з’ясував усіх обставин справи та не надав їм належної правової оцінки, хоча їх з’ясування має суттєве значення для правильного вирішення спору в цілому.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення без змін.

З урахуванням викладеного судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.