Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяв участь представник:

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 07.03.2007 року порушено провадження у справі № 10/74 про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Добровеличківський цукровий завод" (далі –Боржник, Завод) за об'єднаною заявою Добровеличківської міжрайонної державної податкової інспекції, Управління пенсійного фонду України у Добровеличківському районі Кіровоградської області, Добровеличківської міжрайонної дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі –Кредитори) в порядку Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (Закон України про банкрутство).

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 04.12.2008 року (суддя –В.В. Жак) визнані вимоги кредиторів до Боржника у відповідних розмірах. При цьому, розпорядника майна зобов'язано організувати представника працівників Боржника та уповноваженої особи акціонерів Заводу та надати їм можливість представляти інтереси працівників Боржника та його акціонерів при проведенні наступних процедур банкрутства. Також, розпорядника майна зобов'язано провести перші збори кредиторів та надати рішення про створення та склад комітету кредиторів.

Не погодившись з прийнятою ухвалою суду першої інстанції, Державний комітет України з державного матеріального резерву (далі – Комітет) звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 04.12.2008 року в частині визнання Комітету кредитором Боржника на суму вимог в розмірі 9 713 963 грн. 48 коп., прийняти нову ухвалу, якою визнати кредиторські вимоги Комітету в розмірі 37 782 957 грн. 23 коп. та внести відповідні відомості в реєстр вимог кредиторів Заводу.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.03.2009 року (головуючий суддя –І.М. Науменко, судді: Л.М. Білецька, О.В. Голяшкін) апеляційну скаргу задоволено. Ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 04.12.2008 року скасовано частково, а п. 1 ухвали суду першої інстанції викладено в редакції, згідно якої вимоги Комітету до Боржника були визнані в сумі 37 782 957 грн. 23 коп., з включенням цих вимог до реєстру кредиторів. В іншій частині ухвалу залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятою постановою судом апеляційної інстанції, відкрите акціонерне товариство "Добровеличківський цукровий завод" в особі розпорядника майна - Г.В. Заболотного звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.03.2009 року та прийняти нове рішення, яким визнати вимоги Комітету до Боржника в сумі 9 713 963 грн. 48 коп. та включити їх до реєстру вимог кредиторів, а решту вимог цього кредитора до Боржника відхилити.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, ст. 72 Цивільного кодексу УРСР, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно матеріалів справи Комітетом були заявлені кредиторські вимоги до Боржника в сумі 37 782 957 грн. 23 коп. Визначені вимоги були розглянуті судом апеляційної інстанції лише в контексті дотримання Комітетом положень щодо строків позовної давності для пред'явлення відповідних вимог до Боржника. Між тим, судом апеляційної інстанції при цьому не були враховані наступні положення Закону про банкрутство та законодавства у сфері регулювання відносин щодо Державного матеріального резерву.

Згідно зі ст.ст. 1, 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв", державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і порядку, передбаченим цим Законом.

Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву, відповідно до ч.2 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

Згідно зі ст. 2. Закону України "Про Державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) у редакції від 12.03.2007, чинної на час розгляду справи, позичання матеріальних цінностей з державного резерву - відпуск матеріальних цінностей з державного резерву на договірних засадах з наступним поверненням до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей або, у разі неможливості їх повернення, - з відшкодуванням за рішенням Кабінету Міністрів України грошової вартості на час повернення, але не менше, ніж на час відпуску, з наступним спрямуванням одержаних коштів на закладення відповідної кількості матеріальних цінностей.

Нормами цієї ж статті передбачено, що поставка матеріальних цінностей до державного резерву - закупівля та (або) відвантаження (доставка) матеріальних цінностей на підприємства, в установи і організації для їх зберігання.

З викладених норм виливає, що у разі використання особою матеріальних цінностей державного матеріального резерву, наданих на умовах тимчасового позичання, у такої особи виникає зобов'язання повернути до державного резерву таку ж кількість аналогічних матеріальних цінностей. Такій нормі (щодо виникнення зобов'язань повернути саме матеріальні цінності, а не грошові кошти) також відповідають положення Постанови кабінету Міністрів України від 26.08.1999 року № 1553 "Про організоване збирання та переробку цукрових буряків урожаю 1999 року" (1553-99-п) , на підставі якої були укладені між Комітетом та Заводом угоди, зобов'язання Боржника по яким покладені Комітетом в основу кредиторських вимог.

Відповідно ж до ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Норми ст. 1 вказаного закону визначають, що кредитор - це, зокрема, юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника. Також положеннями вказаної статті встановлено, що грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Отже, заявлені до боржника кредиторські вимоги обов'язково мають бути грошовими.

Викладеної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 14.09.2004 року у справі № 5/5/466.

Між тим, судом апеляційної інстанції визначені положення норм законодавства при розгляді складу заявлених Комітетом до Боржника кредиторських вимог враховані не були, а оцінка складу заявлених кредиторських вимог Комітету до Боржника та укладених між вказаними особами відповідних угод взагалі не надана.

Крім цього, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Однак, переглядаючи оскаржувану ухвалу суду першої інстанції, апеляційним судом не надана оцінка викладеним в ухвалі доводам місцевого господарського суду з приводу незвернення Комітету із кредиторськими вимогами до Боржника у справі № 05-01/2018/6-147/10/6/3.

При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що і в редакції Закону про банкрутство станом на 09.09.2000 року, і в діючій на теперішній час редакції положення ч. 15 ст. 11 вказаного закону не зазнали змін та передбачають, що після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі статтею 14 цього Закону. Тобто в обидвах редакціях вказаних положень Закону про банкрутство передбачене право кредиторів звернутися із кредиторськими вимогами до боржника після здійснення відповідної публікації.

Норми ж ст. 14 Закону про банкрутство (які безпосередньо регулюють порядок звернення кредиторів із конкурсними вимогами до боржника) в редакції станом на 09.09.2000 року передбачають імперативну норму, згідно якої кредитори у місячний строк з дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство подають в арбітражний суд (саме в суд, а не до боржника, як визначає ч. 15 ст. 11 Закону про банкрутство) письмові заяви про грошові вимоги до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Діюча ж редакція вказаної статті передбачає, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Тобто, в цих двох редакціях ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство закон імперативно визначає в обумовлений строк звернутися конкурсному кредитору із вимогами до боржника.

Щодо викладеної апеляційної судом в оскаржуваній постанові позиції стосовно положень про позовну давність в контексті розгляду кредиторських вимог Комітету до Заводу, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ст. 83 Цивільного кодексу УРСР (положення якого діяли до набрання чинності з 01.01.2004 року Цивільним кодексом України (435-15) ) позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян. З викладеної норми вбачається, що її положення можуть не розповсюджуватись на вимоги державних організацій про стягнення заборгованості або вартості державного майна.

Відповідно ж до вимог п. 6 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) . При цьому слід зазначити, що визначена норма набрала чинності відповідно до прийнятого 12.05.2004 року Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

У зв'язку з цим суд касаційної інстанції зазначає, що судом апеляційної інстанції не були проаналізовані порядок та підстави виникнення у Комітету права пред'явити вимоги до Заводу взагалі, та у справі про банкрутство, зокрема, а також не була дана оцінка підставам виникнення між Комітетом та Заводом спірних правовідносин –чи випливають такі відносини (зобов'язання) із Закону України "Про державний матеріальний резерв" (51/97-ВР) .

Отже, викладене вище свідчить про те, що судом апеляційної інстанції при здійсненні перегляду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи та не дана оцінка всім визначеним доводам суду першої інстанції, зокрема, тим, за яких визнавалися кредиторські вимоги Комітету, а також не застосовані належним чином відповідні норми Закону про банкрутство.

За таких обставин справи та враховуючи, що предметом касаційного оскарження визначена лише постанова суду апеляційної інстанції, а положення ст. 1117 ГПК України встановлюють межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що прийнята у справі постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як така, що не відповідає вимогам чинного законодавства та прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи. У зв'язку з цим справа в частині розгляду кредиторських вимог Комітету підлягає передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції слід переглянути в апеляційному порядку оскаржувану ухвалу суду першої інстанції з урахуванням викладених обставин та визначених положень норм законодавства.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 4, 11 Закону України "Про Державний матеріальний резерв", ст.ст. 1, 11, 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 83 Цивільного кодексу УРСР, ст. 268 Цивільного кодексу України та ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Добровеличківський цукровий завод" задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.03.2009 р. у справі № 10/74 скасувати.

3. Справу № 10/74 направити на новий розгляд до Дніпропетровського апеляційного господарського суду в частині розгляду кредиторських вимог Державного комітету України з державного матеріального резерву.