Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до закритого акціонерного товариства "Бахчисарайський виноробний завод" (далі - ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод") про стягнення боргу; за зустрічним позовом закритого акціонерного товариства "Бахчисарайський виноробний завод" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору позики та договору про заміну кредитора в зобов’язанні недійсними,

У лютому 2007 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом про стягнення боргу, посилаючись на те, що 16 грудня 2005 року між відповідачем та ОСОБА_7 укладено договір безпроцентної фінансової допомоги (позики) № 102, відповідно до якого ОСОБА_7 надав товариству на строк до 1 грудня 2006 року позику в розмірі 232 500 грн. До спливу зазначеного строку товариством у 2006 році ОСОБА_7 повернуто лише 75 750 грн. боргу.

18 січня 2007 року між ОСОБА_7 і нею укладено договір про заміну кредитора в зобов’язанні, за умовами якого до неї як до нового кредитора перейшли права первісного кредитора в обсязі й на умовах, що існували на час переходу цих прав, а саме право вимоги повернення позики в розмірі 156 750 грн. та стягнення фінансових санкцій, передбачених договором і законом. У зв’язку із цим вона просила стягнути із ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод" суму боргу в розмірі 156 750 грн., 6 975 грн. штрафу, 47 338 грн. 50 коп. інфляційних втрат та 3 % річних у розмірі 7 124 грн. 61 коп., а всього 218 188 грн. 11 коп.

Не погоджуючись із заявленим позовом, ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод" звернулося до суду із зустрічним позовом про визнання недійсними договору позики та договору про заміну кредитора в зобов’язанні. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що договір позики є таким, що не відповідає вимогам закону, оскільки цей договір був підписаний чотирма членами ради директорів заводу, які згідно зі статутом не мали на це повноважень; крім того, два члени ради були акціонерами товариства та не мали права бути членами ради директорів. Також зазначало, що на час укладення спірного договору позики ОСОБА_7 виконував обов’язки генерального директора ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод". Договір про заміну кредитора в зобов’язанні, укладений 18 січня 2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, згідно з яким ОСОБА_7 передав позивачці право вимоги за договором позики, є недійсним, оскільки не був посвідчений нотаріально, та підлягає визнанню недійсним із підстав недійсності первісного договору позики.

Рішенням Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 26 червня 2008 року позов ОСОБА_6 задоволено: стягнуто із ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод" борг у сумі 156 750 грн., 3 % річних за прострочення грошового зобов’язання в сумі 7 124 грн. 61 коп., суму інфляційних втрат в розмірі 47 338 грн., штраф у сумі 6 975 грн. та судові витрати, а всього 219 046 грн. 61 коп. У задоволенні позову ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод" відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 січня 2009 року рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 26 червня 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. Зустрічний позов ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод" задоволено: визнано недійсними договір безпроцентної фінансової допомоги (позики) від 16 грудня 2005 року № 102 та договір про заміну кредитора в зобов’язанні від 18 січня 2007 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушується питання про скасування рішення апеляційного суду у зв’язку з порушенням судом норм матеріального й процесуального права та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що 16 грудня 2005 року між ОСОБА_7, який виконував обов’язки генерального директора ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод", і товариством укладено договір безпроцентної фінансової допомоги (позики) № 102, згідно з яким ОСОБА_7 надав товариству на строк до 1 грудня 2006 року позику в сумі 235 500 грн.

Відповідно до п. 10.4.3 статуту ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод", затвердженого зборами акціонерів 7 липня 2000 року, усі питання діяльності товариства, крім тих, що віднесені до виключної компетенції загальних зборів, вирішує рада директорів на чолі з генеральним директором товариства.

Оскільки на час укладення спірного договору рада директорів товариства складала 7 осіб, однак спірний договір підписаний не всіма членами, а лише чотирма, з яких двоє були акціонерами товариства та згідно з п. 10.4.6 статуту товариства не мали права бути членами ради директорів, то договір безпроцентної фінансової допомоги (позики) відповідно до ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України є недійсним; договір про заміну кредитора в зобов’язанні згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України також є недійсним, тому що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 161 ЦК України виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом.

Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства.

Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

Пунктом 10.4.1 статуту ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод" передбачено, що виконавчий орган товариства, який здійснює його поточну діяльність, є рада директорів на чолі з генеральним директором.

Рада директорів вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, які належать до виключної компетенції загальних зборів. Загальні збори можуть винести рішення про передачу частини належних йому прав до компетенції ради директорів. Порядок прийняття рішень на засіданні ради директорів визначається загальними зборами акціонерів.

Рада директорів складається з генерального директора, призначеного загальними зборами акціонерів строком на п’ять років, і членів ради директорів, куди можуть входити керівники структурних підрозділів, інші посадові особи, які не є акціонерами (п. 10.4.6 статуту).

Визнаючи спірний договір позики недійсним із підстав підписання його неповноважними особами, апеляційний суд на зазначені положення закону та статуту товариства уваги не звернув і помилково виходив із того, що цей договір, хоча й підписаний чотирма членами ради директорів, проте двоє з них є акціонерами, тому, як помилково розтлумачено судом п. 10.4.6 статуту, не можуть входити до складу цієї ради директорів товариства, а також не дав належної оцінки поясненням позивачки про те, що рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод" від 16 березня 2001 року, яким обрано склад виконавчого органу товариства – раду директорів, що діяла до 2006 року, у встановленому законом порядку не скасовано та недійсним не визнано.

Також не можна погодитися й з рішенням суду першої інстанції.

Згідно з п. 2.1 спірного договору позики позикодавець зобов’язаний передати позичальнику чи перерахувати на його банківський рахунок зазначену суму позики окремими платежами залежно від потреби у грошових коштах позичальника, що повинно підтверджуватися відповідними платіжними документами, оформленими згідно з діючим законодавством на час надання грошових коштів.

Однак, зобов’язуючи товариство повернути позивачці грошові кошти, отримані ним за договором позики, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що згідно з квитанцією банку № 1 від 16 грудня 2005 року про перерахування коштів у сумі 83 148 грн. та № 1 від 29 грудня 2005 року про перерахування коштів у сумі 150 579 грн. (а.с 10), на які посилається суд, на адресу ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод" були перераховані - ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод", тобто самому собі, і залежно від цього не вирішив питання: чи здійснював ОСОБА_7 як позикодавець згідно з умовами договору перерахування суми позики позичальнику – ЗАТ "Бахчисарайський виноробний завод" - та чи отримувало товариство саме від ОСОБА_7 як фізичної особи обумовлену договором суму позики. Зазначені квитанції не підтверджують факту перерахування саме ОСОБА_7 цих коштів.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 26 червня 2008 року та рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 січня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.