Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Григор’євої Л.І., Луспеника Д.Д.,

Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_9, житлово-комунальне підприємство "Житлокомплекс", про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, і за зустрічним позовом ОСОБА_9, ОСОБА_10 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_11, житлово-комунального підприємства "Житлокомплекс" про зміну договору найму жилого приміщення за касаційною скаргою ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_12 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 7 вересня 2010 року,

У лютому 2007 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що вони проживають у квартирі АДРЕСА_1. У 1993 році ОСОБА_10 зареєстрував шлюб з ОСОБА_13 та виїхав на постійне місце проживання в інше жиле приміщення. Указували, що витрат на утримання квартири він не несе, за комунальні послуги не сплачує. Посилаючись на викладене, просили визнати ОСОБА_10 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, на підставі ст. 107 ЖК України.

ОСОБА_10 і ОСОБА_9 звернулися до суду із зустрічним позовом, в якому просили змінити договір найму квартири АДРЕСА_1 та виділити їм у користування кімнати площею 10,08 кв.м і 13,42 кв.м відповідно, а ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 – жилі кімнати площею 20,3 кв.м, 12,7 кв.м і 21,88 кв.м, уклавши окремі договори найму, інші приміщення залишити в загальному користуванні.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 7 вересня 2010 року, позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 задоволено. Визнано ОСОБА_10 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1. Зустрічний позов ОСОБА_9, ОСОБА_10 задоволено частково. Установлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1. Виділено ОСОБА_9 у користування кімнату площею 10,08 кв.м, а ОСОБА_14, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_11 – кімнати площею 13,42 кв.м, 20,3 кв.м, 12,7 кв.м і 28,88 кв.м; кухню, убиральню, коридор та інші підсобні приміщення залишено в спільному користуванні.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_10, ОСОБА_9 і ОСОБА_12 просять скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону (2453-17) від 7 липня 2010 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_10 добровільно залишив спірну квартиру, у квартирі не проживає, квартирою не цікавиться, витрат на оплату комунальних послуг та квартирної плати та комунальних послуг не несе, тому відповідно до ст. 107 ЖК України його слід визнати таким, що втратив право користування спірною квартирою.

З такими висновками погодився суд апеляційної інстанції.

Однак таких висновків апеляційний суд дійшов із порушенням норм процесуального права.

Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов’язаний дати мотивовані відповіді на всі доводи апеляційної скарги.

Однак у порушення норм ст. ст. 303, 304 ЦПК України апеляційний суд, відхиляючи апеляційну скаргу, обмежився лише зазначенням узагальнюючих фраз про те, що рішення судом ухвалено відповідно до вимог закону, не навів мотивів ухваленого ним судового рішення та обставин, що спростовують доводи апеляційної скарги, в той час як в ній містяться посилання на істотні порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Так, оскаржуючи рішення суду першої інстанції ОСОБА_10 в апеляційній скарзі посилався на невідповідність його висновків матеріалам справи та вимогам закону. Зокрема, він зазначав, що визнання його таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням, суперечить вимогам ст. 107 ЖК України, а квартира АДРЕСА_2 не може бути постійним місцем його проживання, оскільки власник цієї квартири, ОСОБА_12, згоди на його проживання не давав. Крім того, ОСОБА_10 указував, що спірну квартиру не залишав, користувався нею, оплачував витрати на її утримання, у квартирі знаходились його речі, посилаючись на підтвердження своїх доводів на докази: квитанції, фотографії, заяву ОСОБА_12

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 304, 315 ЦПК України не навів в ухвалі мотивів, з яких відхилив зазначені доводи.

Крім того, звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_10 та ОСОБА_9, уточнивши позовні вимоги, просили на підставі ст. 104 ЖК України укласти з ними окремий договір найму жилого приміщення та виділити їм кімнату площею 20, 3 кв.м, балкон, площею 1,6 кв.м та вбудовану шафу площею 11, 13 кв.м (а.с. 122-124).

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, на підставі ст. 104 ЖК України, апеляційний суд не звернув уваги на те, що у резолютивній частині рішення суд першої інстанції не вирішив питання про зміну договору найму жилого приміщення, не зобов’язав ЖКП "Житлокомплекс" укласти окремі договори найму жилого приміщення.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України.

Таким чином, оскільки апеляційним судом ухвала постановлена з порушенням процесуальних норм права, відповідно до чч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України вона підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_10, ОСОБА_9 та ОСОБА_15 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Донецької області від 7 вересня 2010 року скасувати, передати справу на новий розгляд до апеляційного суду Донецької області.

Ухвала оскарженню не підлягає.