Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши

За участю представників сторін:

позивача – Полякова І.Ю. дов. № 21 від 01.01.2009 р.

відповідача – Молящий В.М. дов. від 01.07.2008 р.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.12.2008 р. (суддя –Іванчук С.В.) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Українська транспортна група" на користь ЗАТ "Українська транспортна страхова компанія" 11 625,50 грн. основного боргу, 116,25 грн. державного мита та 118 грн. інформаційних витрат.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.2009 р. (судді –Давид Л.Л., Кордюк Г.Т., Мурська Х.В.) рішення господарського суду Львівської області від 03.12.2008 р. скасовано. Прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ЗАТ "Українська транспортна страхова компанія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.

Відзиву від відповідача на касаційну скаргу не надходило.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами був укладений договір № 33 обов'язкового міжнародного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на умовах міжнародної системи автострахування "Зелена картка" від 06.07.2006 р.

Відповідно до умов договору, предметом договору є обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності Страхувальника власника наземного транспортного засобу, відповідно до Закону.

Пунктом 1.5 договору було передбачено, що на виконання умов цього договору між Страховиком та Страхувальником укладається уніфіковані страхові Поліси "Зелена картка", що видаються на кожен забезпечений транспортний засіб.

Судами встановлено, що відповідачем внесено частково страхові суми відповідно до п.4.1, додатку до договору № 33 від 14 серпня 2006 р., а саме 12 679,75 грн. станом на 25.10.2006 року.

Пунктом 4.4. договору № 33 обов’язкового міжнародного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на умовах міжнародної системи автострахування "Зелена картка" зазначено, що у випадку несплати одноразового страхового платежу або першого страхового платежу у строки, що вказані в договорі (3-тя частина страхового платежу повинна б бути сплаченою до 25.01.2007 р., 4-та частина страхового платежу –до 25.04.2007 р.) тягне за собою не набуття чинності цього Договору.

Відповідно до п.4.5. Договору несплата чергового страхового платежу тягне за собою призупинення дії цього Договору в частині відповідальності та обов'язків Cтраховика з дати наступної за датою, що зазначена в п.4.2. Договору як дата сплати страхового платежу.

Договором визначено, що при несплаті чергового внеску Страховик має право достроково припинити дію Договору страхування з письмовим повідомленням Страхувальника.

Згідно п.5.4 договору страхування № 33, поліс набуває чинності із зазначеної у ньому дати, але не раніше наступного дня після надходження страхового платежу на користь Страховика, що засвідчується відповідними документами.

Судами було відзначено, що поліси почали діяти з 25.07.2006 р. та з 30.07.2006 р., так як оплачені 06.07.2006 р. та 25.10.2006 р. та були чинні з 25.07.2006 р. до 24.07.2007 р. та з 30.07.2006 р. до 29.07.2007 р. В даний період і виникали двосторонні зобов'язання у сторін по договору.

Звертаючись з відповідним позовом до суду, позивач мотивував свої вимоги тим, що, станом на 25.04.2007 р. відповідач не сплатив чергові страхові платежі за реалізовані поліси, а існування заборгованості перед позивачем не заважало відповідачу користуватися непроплаченими полісами, автомобілям безперешкодно перетинати державний кордон України та перебувати під страховим захистом ЗАТ "УТСК" в країнах-членах міжнародної системи авто страхування "Зелена карта".

Відповідно до ч.3 ст. 18 Закону України "Про страхування" договір набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

У відповідності до вимог ст. 979 Цивільного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про страхування" за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про страхування", дія договору страхування припиняється та втрачає чинність : за згодою сторін, а також у разі, зокрема, несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору.

Приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд виходив з того, що пунктом 4.5. договору № 33 від 06.07.2006 р. передбачено, що несплата чергового страхового платежу тягне за собою призупинення дії цього Договору, а не припинення дії договору в частині відповідальності та обов'язків Cтраховика з дати наступної за датою, що зазначена в п.4.2. Договору як дата сплати страхового платежу. Як страховик так і страхувальник, вправі достроково припинити дію договору з обов'язковим письмовим повідомленням іншої сторони. Оскільки такі повідомлення сторонами не надсилались, суд дійшов висновку про односторонню відмову відповідача від обов'язку оплати страхових платежів по діючому договору.

Натомість, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що даний договір втратив чинність у зв’язку з не оплатою чергових страхових платежів, та в подальшому закінченням строку на який був укладений ( п.4.6,5.2 договору).

Апеляційним господарським судом було відзначено, що договір є двостороннім зобов'язанням, а тому призупинення його дії, не може стосуватись лише

Страховика, а зобов'язання по сплаті чергового внеску не передбачене умовами договору після закінчення самого строку договору.

У постанові суду апеляційної інстанції було зазначено, що місцевим господарським судом помилково взято до уваги лист позивача з відповіддю Регіональної інформаційної митниці про нібито використання полісів при перетині державного кордону відповідачем, оскільки у відповідності до п. 54.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) перевірку наявності чинного на території України договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які перетинають державний кордон України, незалежно від належності та місця реєстрації транспортного засобу здійснюють посадові особи відповідних органів Державної прикордонної служби України.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України (1798-12) судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Господарський суд має право знайомитися з доказами безпосередньо в місці їх знаходження (ст. 38 ГПК України).

В порушення вказаних вимог суд першої інстанції не з'ясував належним чином чи використовувались відповідачем поліси видані саме ЗАТ "Українська транспортна страхова компанія" у спірний період (з 25.07.2006 р. по 29.07.2007 р.) при перетині кордону.

Згідно частини 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII цього Кодексу. Одним з таких правил є закріплена частиною 1 ст. 43 ГПК України вимога щодо оцінки доказів господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

В порушення вказаних вимог, суд апеляційної інстанції не дав оцінку доводам позивача, наведеним у відзиві на апеляційну скаргу по факту дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 27.10.2006 р. та факту виплати страхового відшкодування позивачем (т. 2 а.с. 17-24).

За таких обставин, в порушення вимог процесуального права (ст. ст. 43, 47, 38, 43 ГПК України (1798-12) ), приймаючи рішення та постанову суди не забезпечили всебічний та повний розгляд обставин справи, не надали юридичну оцінку всім обставинам справи, що призвело до передчасних і необґрунтованих висновків.

Згідно ст. ст. 111-5, 111-7 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв’язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст. 111-7 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи, місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою присутніх представників сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 ГПК України, суд

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.02.2009 року у справі № 16/175 та рішення Господарського суду Львівської області від 03.12.2008 р. скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.