СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
13.10.2005
(витяг)
У грудні 2002 р. П. звернувся до суду з позовом до К.
про стягнення подвійної суми завдатку,
мотивуючи позовні вимоги тим,
що на підтвердження свого наміру купити у відповідачки квартиру в
м. Севастополі 10 грудня 1998 р. він уклав з нею нотаріально
посвідчену угоду про завдаток та передав їй як завдаток
3 тис. 427 грн (сума, еквівалентна 1 тис. дол. США). Однак договір
купівлі-продажу не був укладений з вини К., оскільки квартира
перебувала під заставою в "Укрсоцбанку" та на неї суд наклав
арешт. Позивач просив стягнути з відповідачки на його користь
подвійну суму завдатку в розмірі 10 тис. 660 грн та 3 тис. грн -
на відшкодування моральної шкоди.
Ленінський районний суд м. Севастополя рішенням від 30 січня
2003 р., яке залишив без зміни Апеляційний суд м. Севастополя
ухвалою від 9 вересня 2003 р., позов П. задовольнив частково:
постановив стягнути з К. на користь позивача подвійну суму
завдатку в розмірі 10 тис. 660 грн, 106 грн витрат з оплати
державного мита та 8 грн державного мита в дохід держави. У
задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
У касаційній скарзі К. просила скасувати ухвалені судові
рішення, пославшись на порушення судом норм матеріального і
процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково
з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги П. про стягнення подвійної суми
завдатку, районний суд керувався ч. 2 ст. 195 ЦК 1963 р.
( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідно до якої грошова сума, що видається однією
з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів
другій стороні на підтвердження укладення договору й для
забезпечення його виконання (завдаток), повертається в подвійному
розмірі стороні, яка дала завдаток, якщо укладений договір не був
виконаний з вини сторони, що одержала завдаток.
Однак зазначена норма матеріального права застосована судом
неправильно, оскільки правило цієї норми щодо залишення завдатку
особі, яка його одержала, або стягнення з неї подвійної суми
завдатку застосовується в тих випадках, коли між сторонами було
укладено договір, проте він не виконується з вини якоїсь зі
сторін. Якщо ж сторони домовились укласти договір, але відповідним
чином його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору
платежі визнаються авансовими р і повертаються в тому розмірі, в
якому вони надавалися.
Із матеріалів справи вбачається, що 14 вересня та 24 вересня
1998 р. П. передав К. суму, еквівалентну 1 тис. дол. США у рахунок
придбання в неї квартири в м. Севастополі, а 10 грудня того ж року
вони уклали нотаріально посвідчену угоду про завдаток. За умовами
цієї угоди П. для забезпечення договору купівлі-продажу квартири,
який мав бути укладений не пізніше ніж 30 квітня 1999 р., передав
К. 1 тис. дол. США.
Суд установив, що договір купівлі-продажу в установленому
законом порядку укладений не був.
Оскільки П. і К. домовились укласти договір купівлі-продажу
квартири, але відповідно його не оформили, то передана в рахунок
виконання договору П. 1 тис. дол. США визнається авансом і
повертається в тому розмірі, в якому вона надавалася.
Оскільки відповідно до ст. 99 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
і Указу Президента України від 25 серпня 1996 р.
N 762/96 ( 762/96 ) (762/96)
"Про грошову реформу в Україні" грошовою
одиницею і єдиним законним засобом платежу на території України є
гривня, стягненню підлягає сума в розмірі 1 тис. дол. США за
курсом Національного банку України, що на день ухвалення рішення
становило 5 тис. 50 грн (5,05 грн за 1 дол. США).
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або
проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи суд
установив повно й правильно, але допустив помилку в застосуванні
норм матеріального права, та керуючись ст. 334 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
,
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
касаційну скаргу К. задовольнила частково: рішення Ленінського
районного суду м. Севастополя від 30 січня 2003 р. й ухвалу
Апеляційного суду м. Севастополя від 9 вересня 2003 р. скасувала;
позов П. до К. про стягнення суми задовольнила частково:
постановила стягнути з К. на користь позивача 5 тис. 50 грн; у
задоволенні решти позовних вимог відмовила.