СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ

                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            20.11.2003

                             (Витяг)

     П. звернувся  до  суду  із  позовом до С.  про визнання права
власності на 3/4 будинку в с.  Логачівці  Харківського  району  та
визнання   частково  недійсним  заповіту  його  дружини.  Рішенням
Харківського районного суду Харківської  області  від  28  вересня
1999 р. позов задоволено частково: за П. та С. шляхом затвердження
мирової угоди визнано право власності на 1/2  будинку  за  кожним.
Свідоцтво  про  право  на  спадщину  за заповітом визнане частково
недійсним.  При цьому підставою для задоволення позову суд  визнав
досягнуту сторонами мирову угоду.

     У касаційній  скарзі  П.  просив  скасувати  зазначене судове
рішення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

     Судова палата у цивільних  справах  Верховного  Суду  України
вирішила,   що  касаційна  скарга  підлягає  задоволенню  з  таких
підстав.

     Відповідно до ст.  103 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
         сторони мають право на
укладення  мирової  угоди  на будь-якій стадії процесу.  Заява про
укладення мирової угоди  між  сторонами  згідно  зі  ст.  179  ЦПК
( 1502-06 ) (1502-06)
         долучається до справи, про що зазначається у протоколі
судового засідання.  До затвердження мирової угоди  між  сторонами
суд  роз'яснює  їм  наслідки  відповідних  процесуальних дій.  Про
затвердження мирової угоди суд постановляє ухвалу,  якою одночасно
закриває провадження у справі. Затвердження судом мирової угоди як
форма вирішення спору має свою спрощену процесуальну процедуру,  в
якій не передбачено обов'язку доказування та оцінки доказів.

     У зв'язку  з  цим  постановлення  судового  рішення на умовах
досягнутої домовленості про мирову угоду є порушенням вимог статей
202, 202-1,  203 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
        , оскільки таке рішення не містить
обов'язкових  його  складових  -  визначеності  щодо  встановлення
обставин (фактів),  їх правової оцінки, наявності порушення прав і
свобод тощо.

     За таких   обставин   Судова   палата   у  цивільних  справах
Верховного Суду України дійшла висновку,  що  зазначене  порушення
судом   норм   процесуального   права  призвело  до  неправильного
вирішення справи,   тому,   керуючись   статтями   336,   341  ЦПК
( 1503-06   ) (1503-06)
        ,   касаційну   скаргу   П.   задовольнила,   рішення
Харківського  районного  суду  від  28 вересня 1999 р.  скасувала,

справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.