СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
11.04.2002
(Витяг)
7 липня 2000 р. М. звернулась у суд із позовом до відділу
державної виконавчої служби Прилуцького районного управління
юстиції про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,
посилаючись на те, що вироком суду від 13 листопада 1998 р.
постановлено стягнути з засудженого Ч. на її користь 3 тис.
128 грн. матеріальної і 2 тис. грн. моральної шкоди, проте на
стадії виконання вироку виконавчою службою було невірно визначено
розмір щомісячних платежів, які мали утримуватись із заробітку
засудженого Ч., і допущено зволікання при проведенні виконавчих
дій. Тому позивачка просила стягнути з відповідача 659 грн., які
він своєчасно не стягнув із заробітку Ч., та відшкодувати
заподіяну їй неналежним виконанням вироку суду моральну шкоду на
підставі ст. 56 Конституції ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Рішенням Прилуцького міського суду Чернігівської області від
4 вересня 2000 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в
цивільних справах Чернігівського обласного суду від 10 листопада
2000 р., в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі К. просить скасувати зазначені судові
рішення, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на
порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Судова палата з цивільних справ Верховного Суду України
визнала за необхідне касаційну скаргу задовольнити з таких
підстав.
Згідно з ч.2 ст. 86 Закону від 21 квітня 1999 р. N 606-XIV
( 606-14 ) (606-14)
"Про виконавче провадження" збитки, заподіяні державним
виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні
виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку,
передбаченому законом.
Відповідно до ст. 202 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
рішення суду повинно
бути законним і обгрунтованим.
Суд, залишаючи позов без задоволення, виходив з того, що він
не має можливості вирішити позов по суті, оскільки позивачка не
оскаржила в порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
,
незаконні дії державної виконавчої служби. Проте погодитися з
таким висновком суду не можна, оскільки він суперечить нормам
процесуального і матеріального права.
Так, положення ст. 86 Закону "Про виконавче провадження"
( 606-14 ) (606-14)
надає право стягувачу звернутися до суду з позовом у
разі невиконання рішення суду. Відповідальність юридичної особи
може застосовуватись як при неможливості виконання рішення
внаслідок непроведення нею стягнення коштів з боржника, так і при
утрудненні у зв'язку з цим його виконання. Наявність вини у
невиконанні рішення доводиться відповідно до положень ст. 30 ЦПК
( 1501-06 ) (1501-06)
.
Що ж до відшкодування моральної шкоди, то для застосування
ст. 56 Конституції ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
закон не зобов'язує позивача
попередньо оскаржувати дії державного виконавця.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка порушила питання
про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
. За таких обставин суд повинен був вирішити спір по
суті заявлених вимог залежно від їх доведеності відповідно до
вимог ст. 202 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
.
Оскільки зазначені порушення норм процесуального і
матеріального права призвели до неправильного вирішення спору,
судова палата з цивільних справ Верховного Суду України, керуючись
ст. 334 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
, рішення Прилуцького міського суду від
4 вересня 2000 р. та ухвалу судової колегії в цивільних справах
Чернігівського обласного суду від 10 жовтня 2000 р. скасувала і
направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надруковано:
"Рішення Верховного Суду України",
2003 р.