Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання військової прокуратури Військово-Морських Сил Збройних Сил України на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.10.2008 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.11.2008 в справі №2-5/6858.2-2008 за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до 1)закритого акціонерного товариства "Сучасні інформаційні технології", 2)товариства з обмеженою відповідальністю "Столиця центробуд" за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: 1)Київської міської Ради, 2)Київської міської державної адміністрації про визнання недійсним договору

за участю прокурора Генеральної прокуратури України: Коцюри А.В., від військової прокуратури Військово-Морських Сил Збройних Сил України: не з'явилися, та представників сторін:

від позивача: Чепель К.О.,

від відповідача 1: не з’явилися,

від відповідача 2: Парицької Н.О.,

від третьої особи 1: не з’явилися,

від третьої особи 2: не з’явилися, -

Заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України у листопаді 2004 року звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до закритого акціонерного товариства "Сучасні інформаційні технології" про визнання недійсним договору №227/УПБ-2/Д від 26.05.2004 про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що надання земель оборони в якості пайового внеску позивача в житловій забудові не передбачено статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони". При цьому зміна цільового призначення земель здійснюється органами виконавчої влади або місцевого самоврядування, які приймають рішення про надання їх у користування. Наслідками порушення порядку зміни цільового призначення земель відповідно до пункту б статті 21 Земельного кодексу України є визнання недійсними угод, які стосуються земельних ділянок. Статтею 6 Закону України "Про Збройні Сили України" передбачено, що передислокація військової частини, на якій розміщена спірна земельна ділянка, здійснюється за рішенням Міністерства оборони України. Однак таке рішення не прийнято. Всупереч вимог статті 24 Закону України "Про плату за землю" грошова оцінка земельної ділянки не проведена.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.11.2005 залучені до участі в справі в якості третіх осіб без самостійних вимог Київську міську Раду та Київську міську державну адміністрацію.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.12.2005 залучено до участі в справі в якості другого відповідача –товариство з обмеженою відповідальністю "Столиця центробуд".

Постановою Вищого господарського суду України від 02.06.2008 рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.01.2006 та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.07.2006 скасовані, справа направлена на новий розгляд в іншому складі суду до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Постанова мотивована тим, що під час прийняття оскаржуваних судових актів суди обох інстанцій не надали оцінку переліку документів, зазначених у пунктах 2.2, 3.4, 3.5, 4.1 договору, які позивач повинен був оформити для будівництва об’єкту, а також надісланому на адресу Генеральної прокуратури України Міністерством оборони України листу від 13.12.2004 №220/2734 про порушення чинного законодавства під час укладання спірного договору.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.10.2008 (суддя Гаврилюк М.П.) в позові відмовлено у зв’язку з відсутністю правових підстав для його задоволення.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.11.2008 (судді: Антонова І.В. –головуючий, Заплава Л.М., Лисенко В.А.) рішення залишено без змін з тих самих підстав.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.10.2008 та постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.11.2008, військова прокуратура Військово-Морських Сил Збройних Сил України звернулася до Вищого господарського суду України з касаційним поданням про їх скасування та прийняття нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування касаційного подання прокурор посилається на неповне з'ясування судами обох інстанцій обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права, зокрема, суди не прийняли до уваги, що використання земель оборони в якості пайового внеску в житловій забудові чинним законодавством не передбачено; сторони фактично змінили цільове призначення земельної ділянки із земель оборони на землі житлової та територіальної забудови. Проте таке рішення в установленому порядку не прийнято.

У відзиві на касаційне подання товариство з обмеженою відповідальністю "Столиця центробуд" просить рішення судів обох інстанцій залишити без змін, а касаційне подання - без задоволення, вказуючи на безпідставність його доводів.

Заслухавши представника прокурора Генеральної прокуратури України та представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, Міністерством оборони України (замовник) із закритим акціонерним товариством "Сучасні інформаційні технології" (пайовик) 26.05.2004 укладено договір №227/УПБ-2/Д про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін, предметом якого є порядок співробітництва сторін щодо здійснення будівництва комплексу житлових будинків, загальною житловою площею 100000м2 з вбудованими приміщеннями, офісно-адміністративними приміщеннями, підземною автостоянкою та іншими приміщеннями, який буде розташовано на земельній ділянці, площею 146,5га на території військового містечка №136 у смт.Коцюбинське, Святошинського району, м.Києва для забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей у порядку пайової участі сторін у будівництві.

Згідно пункту 2.2 договору межі земельної ділянки, яка планується для будівництва об'єкту, визначаються відповідно до землевпорядної документації на зазначену ділянку та уточнюються відповідно до рішення органів місцевого самоврядування про надання у користування земельної ділянки, цільовим призначенням якої є будівництво об'єкту (або його складових частин).

Пунктом 2.5 договору встановлено, що з метою прискорення забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом, відповідно до звернень замовника та на підставі додаткових угод до цього договору, пайовик зобов'язується надати замовнику у межах належної останньому відповідно до результатів будівництва об'єкту частки загальної площі житла квартири у закінчених будівництвом будинках в інших районах міста Києва та інших регіонах України в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до підпункту 3.1.1 замовник отримує квартири, загальна площа яких становить 15% загальної площі квартир в об'єкті, що орієнтовно становить 15000м2.

За умовами пункту 3.4 договору Міністерство оборони України, зокрема, здійснює також наступні функції: оформлення землевпорядної документації, отримання правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво об'єкту; оформлення дозвільних документів, необхідних для здійснення будівництва об'єкту.

Згідно пункту 3.5 договору Міністерство оборони України передає земельну ділянку визначеному закритим акціонерним товариством "Сучасні інформаційні технології" генпідряднику під забудову об'єкту після оформлення Міністерством оборони України землевпорядної документації та документації на право користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво об'єкту.

Міністерством оборони України в особі начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління, товариством з обмеженою відповідальністю "Сучасні інформаційні технології" та товариством з обмеженою відповідальністю "Столиця центробуд" 11.08.2005 укладено договір про заміну сторони в договорі.

Згідно договору від 11.08.2005 товариство з обмеженою відповідальністю "Столиця центробуд" прийняло на себе права та обов'язки закритого акціонерного товариства "Сучасні інформаційні технології" в повному обсязі за договором №227/УПБ-2/Д від 26.05.2004.

Заступник Генерального прокурора України вважає, що договір №227/УПБ-2/Д від 26.05.2004 є договором про спільну діяльність з об'єднанням вкладів учасників та вкладом позивача у вигляді земельної ділянки в спільну діяльність, яка розташована на території військового містечка №136. Однак використання вказаної земельної ділянки фактично змінить її цільове призначення із земель оборони на землі житлової та громадської забудови, тому договір укладено із порушенням норм чинного законодавства.

Суди обох інстанцій правильно дійшли висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Суди обох інстанцій дійшли правильного висновку, що спірний договір містить елементи договору про спільну діяльність без об'єднання вкладів учасників, укладений для досягнення мети (будівництва комплексу житлових будинків для військовослужбовців), що не суперечить нормам діючого законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 1131 Цивільного кодексу України умови договору про спільну діяльність, в тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Аналіз статей 1130 та 1131 Цивільного кодексу України дає підстави зробити висновок про те, що дані правові положення розповсюджуються на всі види договорів про спільну діяльність за умови, якщо інше не встановлено законом.

Беручи до уваги, що договір №227/УПБ-2/Д від 26.05.2004 містить елементи договору про спільну діяльність без об'єднання вкладів учасників, положення § 2 глави 77 Цивільного кодексу України (435-15) , що регламентує відносини сторін за договором простого товариства, у даному випадку застосуванню не підлягають.

Тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо помилковості посилання військового прокурора на статті 1133 та 1134 Цивільного кодексу України, оскільки вони спростовуються безпосередньо умовами договору №227/УПБ-2/Д, що згідно статті 628 Цивільного кодексу України становлять його зміст та не передбачають можливості внесення земельної ділянки у спільну діяльність.

Пунктом 3.5 договору №227/УПБ-2/Д від 26.05.2004 передбачена передача земельної ділянки (або відповідної її частини) генпідряднику. При цьому попередньо позивач зобов'язаний оформити землевпорядну документацію та право користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво. Відповідно до підпункту г пункту 4.1 договору №227/УПБ-2/Д позивач зобов'язаний одержати необхідні вихідні дані і правовстановлюючі документи, необхідні погодження та забезпечити здійснення державної експертизи, а також повинен оформити необхідні дозволи, технічні умови та інше, забезпечити за рахунок відповідача оформлення землевпорядної документації тощо.

Оскільки внесення земельної ділянки сторонами договору у спільну діяльність не передбачалось твердження прокурора про порушення статті 77 Земельного кодексу України є необґрунтованими.

Також є помилковим твердження військового прокурора про порушення частини 2 статті 20 Земельного кодексу України під час укладання договору, що виразилося у зміні цільового призначення земель, зокрема, із земель оборони на землі житлової та громадської забудови.

Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Разом з тим, як правильно зазначають суди обох інстанцій, діючим законодавством не заборонено укладати договір на забудову земельної ділянки до оформлення зміни її цільового призначення.

Умовами договору №227/УПБ-2/Д визначено, що здійснення будь-яких дій з будівництва буде розпочинатися тільки після проведення підготовчо-організаційного етапу будівництва (в тому числі зміна в установленому законодавством України порядку цільового призначення земельної ділянки, оформлення користування земельною ділянкою, призначенням якої є будівництво), отримання всіх необхідних погоджень та дозволів, відведення земельної ділянки.

Ці умови договору узгоджуються із Законом України "Про планування і забудову територій" (1699-14) , що встановлює правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій і спрямований на забезпечення сталого розвитку населених пунктів.

Згідно частин 1, 4, 14 статті 24 Закону України "Про планування і забудову територій" фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

У разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об'єкта.

Дозвіл на будівництво об'єкта містобудування не дає права на початок виконання будівельних робіт без одержання відповідного дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції України або її територіальних органів.

Частинами 1 та 2 статті 29 Закону України "Про планування і забудову територій" визначено, що дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями держав ного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів.

Обов'язок щодо отримання відповідних дозволів та оформлення документації діючим законодавством був покладений на Міністерство оборони України.

Проте, за загальним правилом, невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною, у такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом чи договором наслідків.

Військовим прокурором не враховано і той факт, що земельна ділянка, загальною площею 146,5га на території військового містечка №136 у м.Києві, Святошинський район, смт.Коцюбинське перебуває в розпорядженні Київської міської ради.

Право користування Міністерством оборони України даною земельною ділянкою ґрунтується на рішеннях виконавчого комітету Київської міської ради від 05.04.1976 №8с "Про відведення земельних ділянок квартирно-експлуатаційній частині Київського військового округу" та від 12.08.1969 №1398 "Про відвід земельної ділянки в/ч 96755 під будівництво залізничної колії", що також підтверджується витягом із бази даних Державного земельного кадастру від 22.12.2006.

Умовами договору №227/УПБ-2Д визначено, що здійсненню будь-яких дій по будівництву буде передувати оформлення документації у відповідності до вимог чинного законодавства. Отримання ж дозволів та оформлення документації для початку будівництва об'єкту за своїм юридичним змістом є договірними зобов'язаннями Міністерства оборони України - законного землекористувача земельної ділянки.

Пунктом 3.2 договору №227/УПБ-2Д в редакції договору про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання даного договору від 10.08.2005, що фактично є додатковою угодою до договору №227/УПБ-2Д від 26.05.2004, сторонами погоджено умови відмови Міністерства оборони України від постійного користування зазначеною земельною ділянкою шляхом надсилання відповідного листа до Київської міської ради, що є правом товариства, передбаченим статтею 142 Земельного кодексу України, та здійснюється в межах делегованих йому повноважень щодо управління військовим майном.

Інші доводи касаційної скарги про порушення під час прийняття оскаржуваних судових актів норм матеріального та процесуального права свого підтвердження не знайшли.

Таким чином рішення господарського суду та постанова апеляційного господарського суду є законними і обґрунтованими, тому підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

Касаційне подання військового прокурора військово-морських сил Збройних сил України залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.10.2008 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.11.2008 в справі №2-5/6858.2-2008 залишити без змін.