Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін від:

позивача: Тарасова К.А. (дов. від 26.01.09),

відповідача: Хміль Г.О. (дов. від 08.05.08),

Колісник О.В. (дов. від 08.11.08),

У червні 2008 року Регіональне відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській області звернулося з позовом до ВАТ "Державний ощадний банк України" про зобов'язання внести зміни до договору оренди нерухомого майна від 01.07.06 шляхом укладення додаткової угоди в редакції позивача, якою збільшити ставку орендної плати з 5% до 30 %. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на п. 3 Додатку 2 Постанови КМ України від 27.12.06 № 1846 "Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна" (1846-2006-п) , якою передбачено застосування річної орендної ставки для фінансових установ в розмірі 30 % вартості орендованого майна. Враховуючи те, що відповідач належить до фінансових установ в силу Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) орендна ставка для нього повинна складати 30 % вартості орендованого майна.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.08 (суддя Бишевська Н.А.) в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення вмотивоване посиланнями на статті 179 Господарського кодексу України, статті 629, 630, 632, 651 Цивільного кодексу України, в силу яких договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Суд дійшов висновку про відсутність в діях відповідача порушення взятих за договором оренди зобов'язань. Відповідач здійснював оплату за договором належним чином в розмірі 5 % ставки, яка застосовується до установ банку, що приймають платежі від населення, що свідчить про використання відповідачем орендованого приміщення у відповідності до умов договору.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 жовтня 2008 року (колегією суддів у складі: Євстигнеєва Р.С. –головуючого, Лотоцької Л.О., Бахмат Р.М.) перевірене рішення суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Регіональне відділення Фонду державного майна по Дніпропетровській області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постановлені у справі рішення і постанову скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга обґрунтована доводами щодо порушення судами обох інстанцій приписів статті 118 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Постанови КМ України "Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна" № 1846 від 27.12.06 (1846-2006-п) . Скаржник зазначив, що необхідність внесення змін до договору оренди в даному випадку обумовлена Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, якою передбачено застосування річної орендної ставки для фінансових установ в розмірі 30 % вартості орендованого майна.

Вищий Господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О, пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як установлено судами обох інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 01.07.06 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області і ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії –Дніпродзержинського відділення № 3293 був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-2545-ОД, за умовами якого орендодавець (позивач) зобов'язався передати, а орендар (відповідач) - прийняти у строкове платне користування нерухоме майно: вбудоване приміщення будівлі відділення зв'язку площею 15, 6 кв.м., розташованого за адресою: Криничанський район, смт. Аули, вул. Дзержинського, 31 в одноповерховому будинку, що знаходиться на балансі ДД УДППЗ "Укрпошта". Передача майна в оренду відбулася з метою використання під територіально відокремлене безбалансове відділення № 3293/061 (далі –Договір). Пунктами 3.1, 3.3 Договору встановлено, що орендна плата складає 97 грн (базова) за травень місяць 2006 року, без ПДВ, коригується на індекс інфляції і починаючи з червня місяця розраховується за Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна", затвердженої Постановою КМ України від 04.10.95 № 768. Положеннями Договору передбачено, що 70 % орендної плати відходить до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки, відкриті відділеннями державного казначейства і 30 % - балансоутримувачу. Разом з тим, судами установлено, що Додатковою угодою до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-2545-ОД від 12.11.07 сторони змінили положення договору. Згідно вказаних змін метою передачі спірного державного майна визначено розміщення відділення банку на площі, що використовується для здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Внесено зміни також до пп. 3.1 і 3.3 Договору, якими встановлено, що орендна плата у розмірі 176, 41 грн (базова) за грудень місяць 2006 року, без ПДВ коригується на індекс інфляції починаючи з січня місяця 2007 року, розрахована за Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна", 70% якої відходить до державного бюджету, і 30 % –балансоутримувачу, тим самим сторони змінили розмір орендної ставки з 3 % до 5% вартості орендованого майна.

Як установлено судом, і це підтверджується матеріалами справи, предметом позову у даній справі є вимога Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області до Відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії –Дніпродзержинського відділення № 3293 про зобов'язання внести зміни до договору оренди нерухомого майна від 01.07.06 шляхом укладення додаткової угоди в редакції позивача, якою збільшити ставку орендної плати з 5% до 30 %.

Відносини щодо оренди державного майна регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (2269-12) . Відповідно до частини 1 статті 2 вказаного Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. За змістом статей 10, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" однією з істотних умов договору оренди є, зокрема, орендна плата (з урахуванням її індексації), яка встановлюється згідно з методикою розрахунку орендної плати. Для об'єктів, що перебувають у державній власності така Методика визначається Кабінетом Міністрів України. Правила щодо зміни розмірів орендної плати встановлені статтею 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно з якою розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України. Зазначене положення передбачене також п. 3.6. спірного Договору.

Орендна плата за державне та комунальне майно визначається відповідно до її ринкової вартості у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до 1 січня 2007 року (крім договорів на оренду державного та комунального майна, укладених бюджетними установами, Пенсійним фондом України та його органами, а також щодо цілісних майнових комплексів), у шестимісячний термін підлягають обов'язковому перегляду відповідно до встановленої норми". Таким чином, приписами наведеної норми надано право Кабінету Міністрів України затверджувати індикативні ставки орендної плати для державного та комунального майна, яке передається в оренду та зобов’язано орендодавців у шестимісячний термін з моменту набрання цим законом чинності здійснити відповідно перегляд договорів, що укладені до 01.01.07. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.06 № 1846 "Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна" (1846-2006-п) внесено зміни в зазначену методику та визначено орендну ставку згідно з додатком 2 до Методики (далі –Методика).

Відмовляючи у позові, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за умовами спірного Договору оренди в редакції змін від 12.11.07 призначення спірного приміщення визначено сторонами договору - для розміщення відділення банку на площі, що використовується для здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Пунктом 21 додатку 2 до Методики визначено, що орендна ставка для вказаного виду цільового призначення складає 5% вартості нерухомого майна, що здається в оренду. Судами установлено, що запропоновані позивачем зміни до Договору оренди, викладені у проекті додаткової угоди передбачають зміну цільового призначення орендованого майна, а саме для розміщення фінансової установи, а відтак і зміну орендної ставки, що згідно положень Методики складає 30 % вартості орендованого майна. Суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 174 Господарського кодексу України унормовано, що господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Відповідно до приписів частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Приписами статті 627 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Статтею 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. Судами попередніх інстанцій установлено, що п.10.3. спірної угоди передбачено, що зміни і доповнення Договору допускаються за взаємною згодою сторін і оформлюються додатковими угодами. Зміни і доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

Матеріалами справи підтверджено, що листом від 22.01.08 № 12/2-447 Фонд повідомив відповідача про необхідність перегляду умов Договору в частині розміру орендної плати з метою приведення у відповідність до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.06 № 1846 "Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна" (1846-2006-п) на тій підставі, що всі відділення ВАТ "Ощадбанк" виплачують, окрім приймання платежів за житлово-комунальні послуги, здійснюють виплаті компенсації вкладникам –фізичним особам. Разом з тим, встановлено, що такий лист було залишено ВАТ "Державний ощадний банк України" без відповіді. Якщо сторони не досягли згоди щодо внесення змін до договору чи його розірвання, заінтересована сторона може вимагати зміни або розірвання договору в судовому порядку за наявності достатніх підстав. Такі підстави визначені у статтях 651, 652 Цивільного кодексу України. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Стаття 652 Цивільного кодексу України, на підставі якої пред'явлено даний позов, передбачає можливість зміни договору у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Зміна договору з цієї підстави на вимогу заінтересованої сторони в судовому порядку можлива за наявності одночасно чотирьох умов, вказаних у частині другій статті 652 названого Кодексу, а саме: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Зміна договору у зв’язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень. Суд апеляційної інстанції установив відсутність усієї сукупності умов, передбачених статтею 652 Цивільного кодексу України для внесення змін до спірної угоди за рішенням суду. З огляду на це, колегія суддів визнає правильним висновок судів про відмову у задоволенні позову. Крім того, судом апеляційної інстанції вірно визначено, що посилання позивача як на підставу задоволення своїх вимог на приписи частини 2 статті 188 Господарського кодексу України є безпідставними, оскільки ці норми не регулюють питання щодо внесення змін до договору за рішенням суду.

Викладене свідчить про те, що приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний суд дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаного висновку суду, та, крім того, пов’язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувана постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою, а тому не вбачає підстав для її зміни чи скасування.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровські області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 жовтня 2008 року у справі № 38/200-08 (40/20) –без змін.