2-9/2294-2008 Про стягнення заборгованості за договором про взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж - 10.02.2009 Прийняття

Товариство звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом (з урахуванням подальших змін та доповнень позовних вимог) про стягнення з Компанії 285 198,76 грн. основного боргу, 14 438,37 грн. пені, 51 335,78 грн. інфляційних втрат та 3 % річних у сумі 4 397,49 грн., а всього 355 370,40 грн.

Рішенням названого суду від 28.08.2008 (суддя Пєтухова Н.С.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.11.2008 (колегія суддів у складі: Черткова І.В. –головуючий суддя, судді Волков К.В., Голик В.С.), позов задоволено частково: з Компанії стягнуто 285 198,76 грн. основного боргу, 51 335,78 грн. інфляційних втрат та 3 % річних у сумі 4 397,49 грн.; в іншій частині позову відмовлено. Прийняті судові рішення в частині задоволення позову мотивовано невиконанням відповідачем договірних зобов’язань з оплати одержаних послуг, тоді як у стягненні пені відмовлено з посиланням на пропуск позивачем відповідного строку позовної давності.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Компанія просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, а справу передати на новий судовий розгляд.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу –без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- Товариство позовні вимоги мотивувало невиконанням Компанією договірних зобов'язань;

- Товариством і Компанією укладено договір № 232-05 про взаємоз'єднання їх телекомунікаційних мереж у місті Сімферополі в редакції, затвердженій рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.04.2007 зі справи № 2-7/2193.1-2006 (далі - Договір);

- зазначене рішення місцевого суду зі справи № 2-7/2193.1-2006 набрало законної сили 09.10.2007 (з прийняттям Вищим господарським судом України відповідної постанови зі справи);

- предметом Договору є взаємоз'єднання телекомунікаційної мережі Компанії з телекомунікаційною мережею загального користування Товариства в місті Сімферополі та надання позивачем платних послуг відповідачеві з доступу до телекомунікаційної мережі загального користування (далі - ТМЗК) у місті Сімферополі;

- відповідно до підпунктів 2.1.1, 2.3.8, 3.1, 3.2 і 3.3 Договору Товариство зобов'язалося забезпечити взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж сторін та забезпечити постійний доступ до ТМЗК, тоді як Компанія зобов'язувалася оплатити організацію 995 з'єднувальних ліній та щомісячно на підставі рахунків позивача оплачувати надані послуги доступу (до 20 числа місяця наступного за звітним);

- додатком № 3 до Договору визначено розрахунок вартості мережних ресурсів та телекомунікаційних послуг;

- позивач виконав зобов’язання з взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж сторін;

- Товариство 07.11.2007 виставило Компанії рахунки № 07-2588 на суму 123 598,76 грн. (плата за взаємоз'єднання) та № 07-4351 на суму 161 600 грн. (плата за надані послуги; т. 1, а.с. 50, 51);

- Компанія не виконала свої зобов'язання та не оплатила згадані рахунки від 07.11.2007 № 07-2588 і № 07-4351 до 20.11.2007;

- підпунктом 4.1 Договору за порушення Компанією строків розрахунків передбачено сплату пені в розмірі облікової ставки Національного банку України за кожну добу затримки платежу;

- рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.04.2007 зі справи № 2-7/2193.1-2006 встановлено строк дії Договору –з 21.11.2005 по 31.12.2006;

- Товариство звернулося до суду з даним позовом 21.02.2008, а пеню в сумі 14 438,37 грн. нарахувало за період з 21.11.2007 по 26.05.2008, тобто з пропуском строку позовної давності.

Причиною виникнення даного спору є питання про невиконання Компанією зобов'язань за Договором та про наявність належних підстав для примусового стягнення з відповідача заборгованості за Договором, інфляційних втрат, 3 % річних та пені.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Пунктом 5 частини першої статті 58 Закону України "Про телекомунікації" встановлено, що оператори телекомунікацій зобов'язані своєчасно та в повному обсязі проводити розрахунки відповідно до умов договору між операторами, провайдерами телекомунікацій.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, Товариство звернулося до господарського суду з даним позовом на підставі Договору (з посиланням на статті 526, 546, 549, 550, 551, 552, 610, 611, 612, 625 ЦК України та статті 193, 198, 217, 218, 230, 231 Господарського кодексу України), строком дії якого визначено період часу з 21.11.2005 по 31.12.2006.

Водночас ні місцевий, ані апеляційний господарські суди:

- не з'ясували фактичні обставини, пов'язані з можливою пролонгацією дії Договору (чи мав місце факт продовження дії Договору; як врегульовано взаємовідносини сторін з 01.01.2007 по даний час тощо);

- не встановили обставини, пов'язані з фактичним наданням разових та поточних послуг, вартість яких є предметом стягнення за даним позовом (які саме послуги, коли та в якому обсязі надавалися);

- не дали оцінки та не усунули наявні суперечності щодо періодів надання послуг Товариством: "з 21.11.2005 по 31.12.2006", "з 01.11.2007 по 30.11.2007" (т. 1, а.с. 49, 50, 51, 53);

- не перевірили правильність розрахунків позивача щодо сум основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних та пені;

- не розглянули по суті вимоги позивача про стягнення передбаченої Договором пені за період з 21.11.2007 по 26.05.2008 (чи є підстави для її нарахування і стягнення за Договором), та не усунули наявні в судових рішеннях зі справи суперечності між їх власними висновками щодо спливу позовної давності для стягнення пені та стосовно виникнення у відповідача зобов'язань з оплати одержаних за Договором послуг лише в листопаді 2007 року.

Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1117, 1119 –11112 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю виробничої компанії "Кримтел" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.08.2008 та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 06.11.2008 зі справи № 2-9/2294-2008 скасувати.