СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 07.10.98
(Витяг)
У травні 1992 р. П. звернулась у суд із позовом до Б. про
усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Позивачка
зазначала, що після смерті її матері П. К., яка сталася 4 березня
1990 р., вона успадкувала жилий будинок, розташований на земельній
ділянці площею 0,25 гектара, однак відповідачка самовільно ще в
1984 р. захопила частину цієї ділянки, відмовляється її повернути
і виконати рішення комісії сільської ради з цього питання.
Позивачка просила суд зобов'язати відповідачку пересадити фруктові
дерева, посаджені останньою на межі, а також повернути ту частину
земельної ділянки, яку вона захопила.
Рішенням Пустомитівського районного суду від 22 вересня 1993
р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних
справах Львівського обласного суду від 30 грудня 1993 р., позов
було задоволено і зобов'язано Б. та Б.М. (останнього суд залучив
до участі в справі як співвідповідача) не чинити перешкод П. у
користуванні земельною ділянкою площею 0,14 гектара.
Постановою президії Львівського обласного суду від 2 липня
1998 р. протест заступника Голови Верховного Суду України був
залишений без задоволення.
Заступник Голови Верховного Суду України вніс аналогічний
протест до Верховного Суду України. Судова колегія в цивільних
справах цього суду, розглянувши справу, скасувала постановлені в
ній судові рішення з таких підстав.
Задовольняючи позов, районний суд, з яким погодилися судова
колегія в цивільних справах та президія Львівського обласного
суду, виходив з того, що після смерті матері позивачка успадкувала
будинок, але в неї залишилось лише 0,06 гектара присадибної
земельної ділянки, а частину останньої площею 0,14 гектара без
належного дозволу захопили відповідачі. Оскільки ця частина
ділянки у встановленому законом порядку у позивачки не вилучалась,
суд визнав, що вона підлягає поверненню.
Однак такі висновки не можна визнати обгрунтованими.
Відповідно до Постанови Верховної Ради УРСР від 18 грудня
1990 р. "Про порядок введення в дію Земельного кодексу" ( 562-12 ) (562-12)
цей Кодекс ( 561-12 ) (561-12)
застосовується до правовідносин, що виникли
після введення його в дію, тобто з 15 березня 1991 р.
Із матеріалів справи вбачається, що спадщина на жилий
будинок, який належав П.К., відкрилась 4 березня 1990 р. Тому суду
необхідно було з'ясувати, чи набула позивачка права володіння
володіння ділянкою у відповідності із законодавством, яке діяло на
той час, чи є рішення компетентного органу про надання їй
останньої.
Вирішуючи спір, суд посилався на акти погоджувальної комісії,
які були затверджені виконкомом сільської ради. Однак при цьому
він не перевірив їх відповідність вимогам статей 107, 108 ЗК
( 561-12 ) (561-12)
, що передбачають досягнення згоди між сторонами як
підставу для прийняття рішення.
Відхиляючи протест, президія Львівського обласного суду на
упущення суду першої інстанції уваги не звернула і як на один із
доводів послалася на те, що рішенням сільської ради спірну
земельну ділянку було закріплено за П. Між тим таке посилання є
безпідставним, оскільки зазначене рішення було прийняте тільки 28
травня 1998 р. і на час вирішення спору судом даних про те, що
спірна земельна ділянка у встановленому законом порядку надавалась
у користування кому-небудь із сторін, не було.
Виходячи з викладеного судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України рішення Пустомитівського районного суду,
ухвалу судової колегії в цивільних справах Львівського обласного
суду та постанову президії цього суду скасувала і направила справу
на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 2, 1999 р.