СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 10.09.97
(Витяг)
Збігом тяжких обставин, які можуть бути підставою для
визнання угоди недійсною, слід вважати такий майновий або
особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність,
хвороба тощо), які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для
нього умовах.
З урахуванням вимог ч. 3 ст. 9 ЖК УРСР ( 5464-10 ) (5464-10)
члени
сім'ї власника будинку (квартири), у тому числі й колишнього,
можуть бути виселені лише на підставі ч. 1 ст. 116 цього Кодексу
У березні 1996 р. С. пред'явив у суді позов до Є. та У. про
виселення з однокімнатної квартири в м. Одесі без надання іншого
жилого приміщення. Позивач зазначав, що він придбав спірну
квартиру згідно з договором купівлі-продажу від 9 лютого 1996 р. у
Є. Проте остання та її дочка У. відмовляються звільнити квартиру.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив задовольнити
його позовні вимоги на підставі ст. 48 Закону "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
.
Заперечуючи проти заявлених вимог, Є. звернулась із
зустрічним позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири
недійсним, мотивуючи тим, що при його укладенні вона перебувала у
хворобливому стані, а тому не розуміла значення своїх дій, не
могла керувати ними та внаслідок збігу тяжких обставин змушена
була укласти угоду на вкрай невигідних для себе умовах.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 2 липня
1996 р. позов С. було задоволено, а в зустрічному позові
відмовлено. Постановою президії Одеського обласного суду від 21
травня 1997 р. протест заступника прокурора Одеської області
залишено без задоволення, а судове рішення - без зміни.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування всіх постановлених у справі судових рішень
та направлення справи на новий розгляд.
Задовольняючи позов про виселення У. (дочки колишньої
власниці квартири), суд виходив із того, що позивач згідно з
договором купівлі-продажу став власником квартири, у зв'язку з чим
відповідачка на підставі ст. 48 Закону "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
повинна звільнити житлову площу. Проте погодитись із таким
висновком не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням вимог
статей 15, 30, 40 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
- без повного й всебічного
з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін.
Із зустрічної позовної заяви Є. та її пояснень у судовому
засіданні вбачається, що крім неї в спірній квартирі прописані і
проживають її дочка У. з двома неповнолітніми дітьми: дочкою
Тетяною 1985 року народження та сином Юрієм 1991 року народження,
- які вселились до квартири як члени сім'ї та іншого житла не
мають.
Проте суд на порушення правил ст. 40 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
ці
пояснення відповідачки ретельно не перевірив, належної оцінки їм
не дав та не з'ясував, чи дійсно У. та її діти є членами сім'ї Є.,
а також не врахував, що відповідно до чинного законодавства члени
сім'ї (квартири), у тому числі й колишнього, можуть бути виселені
лише на підставі ч. 1 ст. 116 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
та з урахуванням
вимог ч. 3 ст. 9 ЖК.
Крім того, обгрунтовуючи свої зустрічні позовні вимоги про
визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, Є.
посилалась, зокрема, на те, що угоду уклала внаслідок збігу тяжких
обставин.
Усупереч правилам ст. 203 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
суд ці доводи
відповідачки залишив без уваги і переконливих доказів, які б
спростовували їх, у рішенні не навів, хоча повинен був ретельно
перевірити, чи дійсно Є. уклала угоду внаслідок збігу тяжких
обставин, маючи на увазі, що відповідно до роз'яснень Пленуму
Верховного Суду України, які містяться в п. 12 постанови від 28
квітня 1978 р. N 3 ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
"Про судову практику в справах
про визнання угод недійсними", під збігом тяжких обставин слід
вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його
близьких (крайня нужденність, хвороба тощо), які примусили укласти
угоду на вкрай невигідних для нього умовах.
За таких обставин, коли рішення суду постановлено на
порушення норм як цивільно-процесуального, так і матеріального
права, воно не може вважатися законним та обгрунтованим і
підлягає скасуванню.
Президія обласного суду, залишаючи протест заступника
прокурора Одеської області без задоволення, а рішення суду - без
зміни, також не звернула уваги на зазначені недоліки, у зв'язку з
чим постанова президії теж підлягає скасуванню.
Враховуючи наведене, судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду
України задовольнила, рішення Малиновського районного суду та
постанову президії Одеського обласного суду скасувала, а справу
направила на новий розгляд.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 20 квітня 1999 р.