805/12057/13-а Про визнання протиправними наказу Інспекції з питань захисту прав споживачів та заборону вчинювати дії - 23.10.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Інспекції з питань захисту прав споживачів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2013 р. у справі № 805/12057/13-а за позовом ОСОБА_2 до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Донецькій області про визнання протиправними наказу та заборону вчинювати дії, -

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Донецькій області про визнання наказу від 15 травня 2013 року №46 "Про визнання припису таким, що не підлягає виконанню" протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України з дня його прийняття, заборону видавати накази або приймати будь-які документи, які стосуються припису від 08 січня 2013 року №1.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказ про визнання припису таким, що не підлягає виконанню суперечить змісту акту перевірки № 002404 від 30 серпня 2012 року, складеному відповідачем за наслідком проведеної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, яким встановлено порушення останнім умов укладеного із позивачем договору на виготовлення, монтажу та обслуговування дерев'яних віконних систем.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 5 вересня 2013 р. адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано наказ Інспекції з питань захисту прав споживачів у Донецькій області від 15 травня 2013 року №46 "Про визнання припису таким, що не підлягає виконанню" протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач, а під час апеляційного розгляду справи представник відповідача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач та його представник проти доводів апеляційної скарги заперечували.

Вислухавши суддю-доповідача, позивача, представників сторін, дослідивши матеріали, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 08 січня 2013 року на підставі акту перевірки № 002404 від 30 серпня 2012 року за наслідками розгляду звернення позивача щодо неналежного надання послуг фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 згідно укладеного договору № 205 від 07 серпня 2006 року, що підтверджується висновками експертного будівельно-технічного дослідження № 59/12 від 26 червня 2012 року, Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Донецькій області відносно офіційного представника приватного підприємства "Модус" винесено припис №1.

Наведеним приписом зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 вжити невідкладних заходів щодо задоволення законних вимог громадянина ОСОБА_2 шляхом усунення недоліків товару, а у разі неможливості усунення недоліків повернути сплачені споживачем за договором кошти та витрати на проведення експертизи. Про наслідки виконання припису зобов'язано письмово повідомити Держспоживінспекцію України в Донецькій області в строк до 04 лютого 2013 року.

15 травня 2013 року відповідачем прийнято оскаржуваний наказ № 46, яким припис № 1 від 8 січня 2013 року визнано таким, що винесений без врахування фактичних обставин, які не могли бути відомі Інспекції на момент його винесення та визначено, що наведений припис вважається таким, що не підлягає виконанню.

За змістом наказу підставою його прийняття стали доповідна записка заступника начальника відділу контролю у сфері послуг та реклами Треніна В.О. від 21 січня 2013 року та судове рішення Ленінського районного суду міста Донецька від 07 травня 2012 по справі №2/0532/23/2012; Ухвала Апеляційного суду Донецької області від 20 липня 2012 року по справі №22-7621-2012. Правові підставою прийняття наказу визначені ст. 124 Конституції України, ст. ст. 7, 14 Кодексу адміністративного судочинства України.

Предметом позову є правомірність прийнятого відповідачем наказу та наявність підстав для його прийняття.

Відповідно до преамбули Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (1023-12) (далі - Закон) цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлює права споживачів та визначає механізм реалізації державного захисту їх прав.

Статтею 5 зазначеного закону передбачено, що держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

Захист прав споживачів здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші державні органи, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

Згідно пунктів 1, 2 Положення про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 465/2011 (465/2011) Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів (Держспоживінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України. Держспоживінспекція України входить до системи органів виконавчої влади і реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів.

Держспоживінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідач діє на підставі Положення про інспекції з питань захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 09 листопада 2011 року № 206 (z1337-11) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 листопада 2011 року за № 1337/20075 (z1337-11) (далі - Положення № 206), територіальними органами Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів є інспекції з питань захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Повноваження органів Держспоживінспекції визначені розділом 6 зазначеного положення. Зокрема, підпунктом 6.1.6 пункту 6.1. розділу 6 передбачено право надавати суб'єктам господарювання обов'язкові до виконання приписи щодо припинення порушень прав споживачів.

Відповідно до п.п. 3.1. та 3.6 Порядку проведення перевірок у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 310 від 7 березня 2012року (z0743-12) (далі - Порядок № 310), за результатами проведеної перевірки посадовими особами в разі виявлення порушень вимог законодавства складається акт, на підставі якого, у разі виявлення порушення вимог законодавства, посадовою особою, яка проводила перевірку, керівнику суб'єкта господарювання дається припис про усунення порушень.

Колегія суддів зазначає, що Припис № 1 від 8 січня 2013 року прийнятий за наслідком проведення перевірки посадовими особами Інспекції та встановлення в ході її проведення порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 вимог ДСТУ Б В.2.6.-24-2001 (ГОСТ 24700-99), ДСТУ Б.В.2-6-2001 (ГОСТ 23166-99), що, як зазначено в приписі, також підтверджується висновками експертного будівельно-технічного дослідження № 59/0 від 26 червня 2012 року. Акт перевірки разом з висновками про порушення вимог законодавства є чинним до теперішнього часу.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про наявність судових рішень в цивільній справі №2/0532/23/2012, які були підставою для прийняття оскаржуваного наказу, відповідно до яких у задоволенні позовних вимог позивачеві до ФОП ОСОБА_8 та приватного підприємства "Модус" про неналежне виконання договору на виготовлення, монтаж та технічне обслуговування віконних систем і сплату штрафу відмовлено. Зазначеними судовими рішеннями не підтверджено належне виконання умов договору відповідачами, призначена по справі ухвалою суду товарознавча експертиза не проведена в повному обсязі через відсутність фахівців необхідної кваліфікації у галузі технологій та відповідних сертифікованих інструментів, тоді як висновками експертного будівельно-технічного дослідження № 59/0 від 26 червня 2012 року встановлено порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 вимог ДСТУ Б В.2.6.-24-2001 (ГОСТ 24700-99), ДСТУ Б.В.2-6-2001 (ГОСТ 23166-99),

Крім того, є безпідставним посилання в наказі відповідача № 46 від 15.05.2013 року на норми Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , та саме статті 7, та 14 з огляду на наступне.

За приписами статті 1 Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства . Предметом регулювання цього Кодексу є:1) повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, 2) порядок звернення до адміністративних судів 3) порядок здійснення адміністративного судочинства.

Термін "повноваження" в згаданому контексті означає сукупність прав та обов"язків судових органів, закріплених за ними в установленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій

Посилання Інспекції на положення пункту 8 Положення про інспекцію з питань захисту прав споживачів у Донецькій області, затвердженої 29 листопада 2011 року, яким передбачено повноваження інспекції видавати накази організаційно-розпорядчого характеру не заслуговують уваги, оскільки наказ, що стосується виконання припису, виходить за межі організаційно-розпорядчого характеру.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач при прийнятті наказу № 46 від 15 травня 2013 року вийшов за межі повноважень.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Апеляційну скаргу Інспекції з питань захисту прав споживачів у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2013 р. у справі № 805/12057/13-а за позовом ОСОБА_2 до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Донецькій області про визнання протиправними наказу та заборону вчинювати дії - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2013 р. у справі № 805/12057/13-а - залишити без змін.

ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складання в повному обсязі.