Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

Оскарженою постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.09.2008 року (колегія суддів у складі: головуючого – судді Галушко Н.А., суддів Краєвської М.В., Орищин Г.В.) залишено без змін рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.05.2008 року (суддя Грица Ю.І.), яким вказаний позов задоволено, постановлено визнати недійсним додаток №1, додаток №2 від 25.12.2003р. та додаткову угоду до договору від 01.08.2006р., укладені між Державним лісопромисловим підприємством "Прикарпатліс" і Приватним підприємством "Тонерс" на майбутнє. Також постановлено Приватному підприємству "Тонерс" звільнити займані приміщення площею 47, 6 м2 в адмінбудинку Державного лісопромислового підприємства "Прикарпатліс" за адресою: вул. Василіянок, 48, в м. Івано-Франківську; стягнути з Приватного підприємства "Тонерс" в дохід державного бюджету м. Івано-Франківська 85 грн. держмита, 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; стягнути з Державного лісопромислового підприємства "Прикарпатліс" в дохід державного бюджету м. Івано-Франківська 85 грн. держмита, 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В касаційній скарзі відповідач-1 просить вказані судові рішення скасувати і прийняти нове, яким визнати дійсним Договір оренди державного майна №22-ДЛП від 05.03.2003 року зі змінами від 25.12.2003 року та 01.08.2006 року, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, а саме: ст. 58 Конституції України; ст. 73, ч.2 ст. 75, ст. 287 Господарського кодексу України; абз.4 ч.3 ст. 9, ст.ст. 5, 17, 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"; ст. 21 Закону України "Про підприємства в Україні"; п.2, ч.5, 7 п.17 Методики розрахунку та незалежної експертної оцінки і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 року (786-95-п) ; листа-роз'яснення Комітету з питань правової політики ВР України №06-1/18-1096 від 24.05.2004р.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що судові рішення є законними і обґрунтованими.

Сторони та третя особа не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що 05.03.2003р. між відповідачами укладено, на строк до 31.03.2004р., договір оренди державного майна №22-ДЛП, згідно якого відповідач-1 (орендодавець) передав, а відповідач-2 (орендар) прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 47, 6 м2 в адмінбудинку відповідача-1 за адресою: вул. Василіянок, 48 в м. Івано-Франківську (п.1.1 договору), що знаходиться на балансі відповідача-1 (балансоутримувача), що було погоджено з Мінпромполітики України.

Додатковою угодою №1 до цього договору оренди сторони продовжили термін його дії до 31.12.2005р., та додатковою угодою №2 від 25.12.2003р. збільшено предмет договору оренди на 40, 3 м2, розмір орендної плати та продовжено дію договору до 31.12.2008р.

Додатковою угодою від 01.08.2006р. до вказаного договору оренди збільшено розмір орендної плати та продовжено дію договору до 31.12.2008р.

Позивач дійшовши до висновків, що зазначені додаткові угоди до договору оренди №22-ДЛП прийняті з порушенням чинного законодавства, звернувся до господарського суду із позовом про визнання їх недійсними, на майбутнє та звільнення відповідачем-2 спірних приміщень.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позов, виходив з того, що зазначені додаткові угоди не відповідають вимогам чинного законодавства оскільки не були погоджені у встановленому законодавством порядку.

Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками.

Про те судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті при неповному з’ясуванні всіх обставин справи.

Так, відповідно до частини першої статті 4-7, частини першої статті 43 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи шляхом всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно приписів ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції від 07.02.2002р. державні підприємства, на балансі яких знаходиться нерухоме майно, мають право самостійно, без погодження укладати договори оренди нерухомого майна площею до 200 кв.м.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, площа нежитлових приміщень, що є предметом оренди, становила 47, 6 м2, а додатковою угодою №2 від 25.12.2003р. цю площу збільшено на 40, 3 м2.

Таким чином суди необґрунтовано виходили з того, що відповідно до згаданої вище норми ця додаткова угода потребувала узгодження.

Між тим, з позовної заяви вбачається, що позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що продовження дії договору оренди є незаконним оскільки на момент закінчення строку дії договору державне підприємство було орендодавцем державного нерухомого майна загальною площею що значно перевищує 200 м2.

Про те, в порушення вказаних норм права суд першої інстанції задовольняючи позов з цих підстав, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не дослідив чи мало місце таке перевищення площі на момент укладення спірних додаткових угод.

Разом з тим, згідно пункту 2 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. за №786 (786-95-п) , у разі коли орендодавцем цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (філії, цеху, дільниці) державного підприємства, а також нерухомого майна (будинку, споруди, приміщення) є державне підприємство, організація, розмір орендної плати погоджується з органом, визначеним в статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"(абзац другий пункту 2 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.1998 № 699 (699-98-п) , із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19.01.2000 № 75 (75-2000-п) ).

За містом наведених норм узгодження укладення договору оренди майна площею до 200 кв.м. не вимагається, проте, визначення розміру орендної плати відбувається за обов’язковим погодженням з Фондом державного майна України.

З аналогічних підстав виходив і Верховний Суд України, залишаючи без змін своєю постановою від 06.09.2005 року зі справи №3/505 Господарського суду міста Києва постанову Вищого господарського суду України.

Оскільки від вирішення спору в частині визнання недійсними додаткових угод №1 та №2 від 25.12.2003р. може залежати вирішення спору в частині визнання недійсною додаткової угоди від 01.08.2006р., а також в частині вирішення спору щодо звільнення займаних приміщень, та враховуючи що з’ясування вказаних обставин справи пов’язане із дослідженням та оцінкою доказів з урахуванням вимог ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, судові рішення як такі, що прийняті при неповному з’ясуванні всіх обставин справи, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п. 3, 111-10 ч.1, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу Державного лісопромислового підприємства "Прикарпатліс" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.09.2008 року та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.05.2008 року у справі №6/7 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.