Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Гончарука П.А. (головуючого),

Вовка І.В.,

Малетича М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Антарес" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2008 року у справі № 39/206 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Антарес" до комунального підприємства "Готель "Київ", за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, -товариства з обмеженою відповідальністю "Донбудремонт", суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, про стягнення суми, -

У червні 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Антарес" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до комунального підприємства "Готель "Київ" про стягнення боргу в розмірі 139056 грн., 3 % річних в сумі 11819,76 грн., посилаючись на невиконання відповідачем умов договору будівельного підряду від 5 липня 2004 року щодо оплати виконаних робіт.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 26 червня 2008 року до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучено товариство з обмеженою відповідальністю "Донбудремонт" та суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1.

Рішенням господарського суду Донецької області від 1 вересня 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 139056 грн., державне мито в розмірі 1390,56 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 108,76 грн. В іншій частині в позові відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2008 року рішення місцевого суду скасовано, а в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного господарського суду у справі, посилаючись на порушення та неправильне застосування вказаним судом норм матеріального і процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 5 липня 2004 року сторонами у справі укладено договір підряду, за умовами якого генпідрядник доручає, а підрядник зобов'язується на власний ризик виконати роботи по ремонту приміщень, козирків фасаду та ганку головного входу готелю "Київ", згідно локального кошторису з розрахунком договірної ціни, а генпідрядник, в свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити роботи.

На виконання умов вказаного договору позивач, згідно актів виконаних робіт за серпень 2004 року (форма КБ-2в) та довідок про вартість виконаних робіт за серпень 2004 року (форма КБ-3), виконав, а відповідач прийняв виконані підрядні роботи на суму 139056 грн., проте не провів їх оплати. Вказані акти та довідки підписані сторонами без зауважень і заперечень та скріплені печатками сторін.

Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що позивачем, в порядку п. 7.2.3 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) виписано податкові накладні № 466 від 30 серпня 2008 року та № 465 від 30 серпня 2004 року.

Встановивши дані обставини, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем факту виконання підрядних робіт на суму 139056 грн. та умов договору підряду від 5 липня 2004 року, а отже й про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості.

Разом з тим, господарський суд Донецької області відмовив у задоволенні позову в частині стягнення 11819,76 грн. 3 % річних за користування чужими грошовими коштами, оскільки позивачем не наведено жодного правового обґрунтування щодо нарахування в даному випадку відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції скасував його та відмовив в позові в повному обсязі, посилаючись на те, що договір підряду від 5 липня 2004 року за своєю правовою природою є договором будівельного підряду. Вказаний договір не містить істотних умов, передбачених ст.ст. 875, 877 Цивільного кодексу України, зокрема, не визначений сам предмет договору, в договорі відсутній локальний кошторис, не передбачено, які саме роботи повинні виконуватись, не встановлений їх обсяг, зміст, кошторисом не визначена ціна робіт, не визначений склад та зміст проектно-кошторисної документації, не встановлено, яка сторона має надати таку документацію.

З огляду на встановлене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що договір від 5 липня 2004 року є неукладеним, а тому у сторін не було підстав виконувати роботи з посиланням на цей договір.

При цьому, суд другої інстанції зазначив, що підстави позову, а саме, невиконання відповідачем умов договору від 5 липня 2004 року, не існує, внаслідок чого у господарського суду Донецької області не було підстав для задоволення позову в частині стягнення суми основного боргу.

Проте, з таким висновком апеляційного господарського суду погодитись не можна.

Відповідно до Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2005 року № 668 (668-2005-п) , кошторис - зведені витрати, зведені кошторисні розрахунки, об'єктні та локальні кошторисні розрахунки, об'єктні та локальні кошториси, кошториси на окремі види робіт, кошториси на проектні та пошукові роботи, інші розрахунки витрат на будівництво, складені за встановленою формою, на основі яких визначається кошторисна вартість будівництва і договірна ціна. Кошторисна вартість будівництва може визначатися у приблизному або твердому кошторисі.

Пунктом 2.1 договору від 5 липня 2004 року визначено, що сума договору величина динамічна і визначається на підставі актів форми КБ-2в та форми КБ-3, які є невід'ємною частиною договору.

Вказані акти містяться в матеріалах справи і свідчать про те, що вартість виконаних робіт складає 139056 грн.

Пунктом 1.1 договору від 5 липня 2004 року встановлений й перелік робіт, що підлягають виконанню відповідачем, зокрема, ремонт приміщень, козирків фасаду і ганку головного входу готелю "Київ", а тому посилання апеляційного господарського суду про невизначеність у договорі предмету договору є безпідставним.

Вказаний договір містить всі істотні умови, передбачені чинним законодавством для таких договорів, а тому висновок суду другої інстанції про визнання договору неукладеним та відсутності підстав для задоволення позову є помилковим.

З огляду на викладене, постанову господарського суду другої інстанції не можна визнати законною, обґрунтованою, прийнятою у відповідності з фактичними обставинами та наявними матеріалами справи, нормами матеріального і процесуального права, а тому вона підлягає скасуванню.

Рішення місцевого господарського суду є законним, а тому зміні або скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-10, - 111-11, - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Антарес" задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2008 року у справі № 39/206 скасувати, а рішення господарського суду Донецької області від 1 вересня 2008 року у справі № 39/206 -залишити без змін.