676/1113/13-ц Про стягнення заробітної плати за період вимушеного прогулу та моральної шкоди - 07.10.2013 Прийняття

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кам"янець-Подільського міськрайонного суду від 09 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Кам"янець-Подільської міської ради, територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) "Довголіття", стягнення заробітної плати за період вимушеного прогулу та моральної шкоди

Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів

В березні 2012 року позивач звернувся до суду і після уточнення позовних вимог просив поновити його на посаді завідуючого відділенням соціально-медичної реабілітації територіального центру соціального обслуговування ( надання соціальних послуг) "Довголіття" та стягнути на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, а саме: із 22 травня по 31 липня 2012 року в розмірі 6490,08 грн., і 45000 грн. моральної шкоди.

Справа судами розглядалась неодноразово і останнім рішенням Кам"янець-Подільського міськрайонного суду від 09 липня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 означене рішення вважає незаконним, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким заявлені ним позовні вимоги задоволити. Вважає, що судом першої інстанції проігноровано вимоги ч. 4 ст. 338 ЦПК України і повторно наведено ті ж висновки і мотиви, які були визнані помилковими судом касаційної інстанції. Крім того, судом не надано оцінку і не вказано мотивів, з яких міркувань відхилено подані ним докази по заявленому позову; не досліджено питання щодо

Головуючий у першій інстанції - Семенюк В.В. Провадження № 22ц/792/1819/13

Доповідач - Переверзєва Н.І. Категорія 51.52

змін в організації роботи чи перепрофілюванні територіального центру соціального обслуговування "Довголіття" та в зв"язку з чим виникла необхідність проведення одночасного скорочення посад та введення інших аналогічних посад до штату цього центру. Незважаючи на його згоду на переведення на посаду заступника директора - завідувача соціально - медичної реабілітації, директор центру формально відмовив йому у цьому,

незважаючи на те, що згідно Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров"я лікар - геріатр та лікар - невропатолог мають одинакові коди

професій. На думку апелянта, його незаконно звільнили з роботи ще й тому, що термін попередження про звільнення спливав 20 травня 2012 року, однак наказ був виданий 18 травня 2012 року. Не врахував суд першої інстанції і вказівки Вищого суду про протиправне його звільнення без згоди вищестоящого профспілкового органу, натомість при вирішенні спору застосував вимогу, що міститься в ч. 7 ст. 43 КЗпП України, на підставі якої дав оцінку прийнятому рішенню не первинної профспілкової організації, а вищестоящого профспілкового органу. Крім того, безпідставно відхилено його позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, яка завдана йому незаконним звільненням з роботи.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню із постановленням нового рішення, з наступних підстав.

Відповідно до п. п. ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є

Згідно ч. 4 ст. 338 цього ж Кодексу висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов"язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що "...оскільки Хмельницькою обласною організацією профспілки працівників соціальної сфери України не було надано обгрунтованого висновку з приводу надання згоди на розірвання трудового договору і позивач був присутнім на засіданні профкому, крім того він відмовився від запропонованих вакантних посад, в тому числі і від посади фахівця з фізичної реабілітації, а для посади заступника директора, завідувача соціально-медичної реабілітації ( лікар-геріатр) ОСОБА_1 не мав сертифіката про те, що він може виконувати роботу лікаря-геріатра, його звільнення за скороченням штату є законним і у заявленому позові ОСОБА_1 слід відмовити у повному об"ємі".

Однак, такі висновки суду зроблені із порушенням норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, а також без врахування мотивів, викладених в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2013 року, які є обов"язковими для суду першої інстанції. Скасовуючи попередні судові рішення по даному трудовому спору, Вищий суд виходив з того, що поза увагою судів залишився той факт, що адміністрація підприємства повинна була запропонувати ОСОБА_1 вільні вакансії, на які він зможе претендувати з урахуванням його кваліфікації та досвіду трудової діяльності; Хмельницькою обласною організацією профспілки працівників соціальної сфери Хмельницької області не було надано обгрунтованого висновку з приводу надання згоди на розірвання трудового договору і остання надала клопотання до Кам"янець-Подільського міського голови про працевлаштування ОСОБА_1 Крім того, судами не враховано, що роботодавцем порушені вимоги ст. 49-2 КЗпП України, оскільки адміністрація підприємства, запропонувавши ОСОБА_1 посаду заступника директора, завідувача соціально-медичної реабілітації (лікар-геріатр), на яку останній погодився, незважаючи на це, все ж таки звільнив його з посади, яку він займав.

Тому, по даному спору слід ухвалити нове рішення, яким заявлені позовні вимоги задоволити частково.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч.2 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених в п. п. 1, 2, 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою, на іншу роботу.

Частиною 3 ст. 49-2 КЗпП України визначено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв"язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у

разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Згідно ч. 1 ст. 43 цього Кодексу розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу ( профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до ч. 3 ст. 252 КЗпП України звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації ( у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника ( там де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об"єднання професійних спілок).

Згідно роз"яснень, що містяться в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , розглядаючи трудові спори, пов"язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов"язані з"ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв"язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що 15 вересня 2005 року ОСОБА_1 прийнятий на посаду завідуючого відділенням медико-соціальної реабілітації територіального центру медико-соціальної реабілітації "Довголіття", який створено за рішенням Кам"янець-Подільської міської ради від 21 червня 2005 року №6 шляхом реорганізації міської лікарні №2. 28 липня того ж року виконавчим комітетом Кам"янець-Подільської міської ради прийнято рішення про відкриття цього центру і затверджено Положення "Про територіальний центр медико-соціальної реабілітації і тимчасового перебування пенсіонерів

та інвалідів "Довголіття" та штатний розпис працівників. Відповідно до п. 2.3 цього Положення, його структура, гранична чисельність затверджуються виконавчим комітетом міської ради, а фонд оплати праці працівників центру - сесією міської ради. Згідно п. 1 рішення виконавчого комітету Кам"янець-Подільської міської ради № 371 від 15 березня 2012 року внесено зміни до штатного розпису територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) "Довголіття" про скорочення ряду посад, в тому числі, і завідуючого соціально-медичної реабілітації і введено до штатного розпису одну штатну одиницю заступника директора, завідувача соціально-медичної реабілітації. рішенням цього ж органу за № 715 від 19 квітня 2012 року, абзац 1 підпункту 2 вище означеного рішення викладено в новій редакції: "заступник директора, завідувач соціально-медичної реабілітації, лікар-геріатр", а п. 2 директора центру зобов"язано внести зміни в штатний розпис та подати начальнику управління праці та соціального захисту населення на затвердження. 20 березня 2012 року ОСОБА_1 на підставі наказу директора центру № 41 під розпис попереджено про майбутнє звільнення, а 16 травня того ж року йому запропоновано зайняти наявні вакантні посади, згідно із штатним розписом, а саме: заступник директора, завідувач соціально-медичної реабілітації (лікар геріатр); фахівець з фізичної реабілітації; медична сестра ЛФК; медична сестра з масажу; соціальний робітник і позивач в письмовій формі погодився зайняти посаду заступника директора, завідувача соціально-медичної реабілітації.

До цього, адміністрація звернулась із поданням до профспілкового комітету центру про надання згоди на звільнення працівників, в тому числі і ОСОБА_1 Як слідує із протоколу № 5 від 04 травня 2012 року, у присутності останнього, була надана згода за його звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України. В зв"язку із обранням ОСОБА_1 членом профспілкового комітету установи, 27 липня 2012 року президією Хмельницької обласної організації профспілки працівників соціальної сфери на виконання ухвали Кам"янець-Подільського міськрайонного суду, у провадженні якого перебував позов ОСОБА_1, розглянуто питання про надання згоди на його звільнення, однак рішення не прийнято, в зв"язку із рівністю голосів "за" і "проти". Одночасно подано клопотання до Кам"янець-Подільського міського голови про працевлаштування ОСОБА_1 Не дивлячись на це, наказом директора № 19-к від 18 травня 2012 року завідуючого відділенням соціально-медичної реабілітації ОСОБА_1 звільнено із 25 травня 2012 року, в зв"язку із скороченням штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України, із виплатою вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку та компенсації за невикористану відпустку.

Таке звільнення є незаконним, оскільки суперечить гарантіям, встановленим вимогами ч. 3 ст. 252 КЗпП України та ч. 3 ст. 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", відповідно до яких звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого органу цієї профспілки.

Таким чином, ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі на посаді завідуючого відділенням соціально-медичної реабілітації територіального центру соціального обслуговування ( надання соціальних послуг) "Довголіття" із виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах заявлених ним позовних вимог, тобто за період з 22 травня по 31 липня 2012 року. Виходячи із довідки про його середню заробітну плату ( т. 2 а.с. 71) за два місяці, що передували звільненню ( березень, квітень 2012 року) вона склала 2525,38 грн. ( 2750,73 грн. + 2300,03 грн. : 2), а середньоденна - визначена самим роботодавцем і становить 115, 42 грн. Отже до стягнення підлягає 5856,74 грн. ( 2525,36 грн. х 2 місяці = 5056,76 грн. + 805,98 грн. за 7 робочих днів в липні 2012 року).

Крім того, частковому задоволенню підлягають позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої позивачеві незаконним звільненням з роботи. Вона полягала у його душевних стражданнях, викликаних втратою постійного місця роботи, яке було єдиним джерелом для існування сім"ї ОСОБА_1, в якій є малолітня дочка; зниженні його престижу і ділової репутації, як лікаря вищої категорії, кандидата медичних наук; у необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя; потребі у неодноразовому зверненні до лікарів і хвилюванні за стан свого здоров"я. Разом з тим, суд враховує, що вже з 01 серпня 2012 року позивач працевлаштувався, отже зменшився негативний вплив вищенаведених факторів, а тому, виходячи із цих обставин, вимог ст. 237 -1 КЗпП України (322-08) , засад розумності, виваженості і справедливості розмір морального відшкодування слід визначити у 1000 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

З врахуванням вимог вищеозначеної норми права та ст. 4.2 Закону України "Про судовий збір" із Кам"янець-Подільського територіального центру соціального обслуговування ( надання соціальних послуг) "Довголіття" на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 344,1 грн. ( 229,4 грн. вимоги майнового характері та 114,7 грн. вимоги немайнового характеру).

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

рішення Кам"янець-Подільського міськрайонного суду від 09 липня 2013 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді завідуючого відділенням соціально-медичної реабілітації Кам"янець-Подільського територіального центру соціального обслуговування ( надання соціальних послуг) "Довголіття" .

Стягнути із Кам"янець-Подільського територіального центру соціального обслуговування ( надання соціальних послуг) "Довголіття" на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 22 травня 2012 року по 31 липня 2012 року в сумі 5856,74 грн. і 1000 грн. моральної шкоди, а також судові витрати на користь держави в сумі 344,1 грн.