22-ц/796/10755/2013 Про стягнення пені за невиконання інвестиційного договору на будівництво житлового будинку - 11.09.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М" - Товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 травня 2013 по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Фірми "Т.М.М" - Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення пені,

У лютому 2013 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 9121 грн. 46 коп. та судові витрати, посилаючись на те, що 08.02.2005 між ним та Фірмою "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю укладено інвестиційний договір № КУ/22П-02-05 будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1, згідно якого відповідач зобов'язався збудувати йому машиномісце 22П в житловому будинку по АДРЕСА_1 до 30.08.2009, а він - сплатити його вартість в сумі 60600 грн. Свої зобов'язання по сплаті вартості будівництва він виконав в повному обсязі та своєчасно, однак відповідач до цього часу мишаномісце 22П йому не передав. Відтак просив стягнути передбачену п.п. 7.4 п. 7 Договору пеню за період в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що складає 9121 грн. 46 коп.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24.05.2013 позов задоволено: стягнуто з Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю на користь ОСОБА_4 пеню за період з 14.02.2012 по 13.02.2013 в розмірі 9121 грн. 46 коп.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема вказує, що судом до спірних правовідносин не застосовано Закон України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (800-17) , абз. 1 ч. 4 ст. 3 якого забороняє нарахування та стягнення з забудовника штрафних санкцій до 01.01.2013. Крім того, вказує, що висновки суду не ґрунтуються на наявних у справі доказах.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала за її безпідставністю та необґрунтованістю і просила рішення суду залишити без змін, оскільки воно постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав в строк взяті на себе зобов'язання передбачені договором щодо передачі позивачу машиномісця, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня, передбачена умовами договору.

Вказаний висновок суду є законними і обґрунтованими, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що 08.02.2005 між позивачем та відповідачем було укладено інвестиційний договір № КУ/22П-02-05, згідно якого відповідач зобов'язався побудувати та передати у власність позивача машиномісце 22-П в будинку АДРЕСА_1, а позивач - сплатити його вартість в розмірі 60600 грн.

Згідно з пунктом 3.4 договору плановий строк закінчення робіт в підземному паркінгу - червень 2009.

Відповідно до п. 6.1 вказаного договору передача машиномісця у власність інвестору здійснюється по акту прийому-передачі не пізніше 30.08.2009.

Після виконання сторонами всіх зобов'язань за договором підприємство відповідно до законодавства передає у власність інвестору машиномісце 22П в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2. Передача вказаного приміщення у власність інвестору здійснюється по акту прийому-передачі приміщення, який підписується повноважними представниками сторін.

Підприємство повідомляє інвестора про готовність машиномісця до передачі (п.п.6.2. договору).

Відповідно до копій квитанцій, позивачем було перераховано на будівництво машиномісця 60600 грн., тобто останній виконав свої зобов'язання за договором.

Факт готовності до експлуатації житлового будинку АДРЕСА_2, так і його окремих приміщень (підземного паркінгу з машиномісцем 22П) підтверджується актом готовності об'єкта до експлуатації № 02 від 28.12.2010 та сертифікатом відповідності № ХК 000373 від 31.12.2010.

Відповідачем передача вищезазначеного приміщення у власність ОСОБА_4, як інвестора, по акту прийому-передачі приміщення фактично не відбулася. Жодних повідомлень про готовність машиномісця 22П, що знаходиться в житловому будинку АДРЕСА_2 до передачі відповідачем ОСОБА_4 не направлялись.

Відповідно до п. 7.4 договору у разі порушення підприємством своїх обов'язків більш ніж на 30 банківських днів, підприємство виплачує інвестору пеню в розмірі подвійної облікової ставки за кожен день прострочки від суми фактично внесених коштів.

Разом з цим, ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Суд, посилаючись на ст. 611 ЦК України визнав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки за кожен день прострочки від суми фактично внесених коштів, оскільки договором, укладеним сторонами, за порушення термінів будівництва передбачена пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми фактично перерахованих грошових коштів за кожний день прострочки.

При цьому, судом обґрунтовано встановлено, що інвестований будинок було введено в експлуатацію лише 31.12.2010, акт прийому-передачі приміщення з ОСОБА_4 не підписувався, письмові повідомлення для його підписання згідно п. 9.1. інвестиційного договору позивачу не направлялись, а лист № 554 від 22.12.2011 на який посилається відповідач, не містить даних про необхідність підписання акту приймання-передачі.

Факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору підтверджуються як поясненнями представників позивача, відповідача, так і письмовими доказами: копією інвестиційного договору №КУ/2211-02-05 будівництва жилого будинку по АДРЕСА_1 від 08.02.2005, копією акту готовності об'єкта до експлуатації №02 від 28.12.2010, копією сертифікату відповідності №ХК 000373 від 31.12.2010, копіями квитанцій до прибуткових касових ордерів - про перерахування коштів в розмірі 60 600 грн. по інвестиційному договору.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем порушено умови договору, а посилання останнього на Закон України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" від 25.12.2008 (800-17) , абз. 1 ч. 4 ст. 3 якого забороняє нарахування та стягнення з забудовника штрафних санкцій до 01.01.2013, є безпідставними.

Так, абз. 1 ч. 4 ст. 3 Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" від 25.12.2008 № 800-V, із відповідними змінами і доповненнями, визначено, що забороняється розірвання фізичними та юридичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва за умови, що за такими договорами здійснено оплату 100 відсотків вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, крім випадків, що таке розірвання здійснюється за згодою сторін. Повернення коштів, внесених фізичними та юридичними особами на користь забудовників за розірваними договорами, за якими здійснено часткову оплату вартості об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва, здійснюється після наступної реалізації такого об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва. Нарахування та виплата забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами, та стягнення коштів, передбачених ст. 625 ЦК України, на строк дії цієї статті не здійснюється. Строк встановлено до 01.01.2013 (абз. 1 ст. 3 цього Закону).

Проте, відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 3 вищевказаного закону заборона про яку йдеться у абз. 1 ч. 4 ст. 3 не застосовується, якщо визначений термін прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва переноситься більше ніж на 18 місяців.

З огляду на викладене, посилання відповідача на не правильне застосування судом норм матеріального є необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про порушення відповідачем договірних зобов'язань і, як наслідок, настання відповідальності у вигляді сплати пені, передбаченої договором.

Перевіривши розрахунок пені та термін за який її було нараховано суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про стягненні пені за період з 14.02.2012 по 13.02.2013 в розмірі 9121 грн. 46 коп., при цьому обґрунтовано вказав на те, що строк пред'явлення даних вимог позивачем не пропущено, оскільки правовідносини між сторонами за договором тривають.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо не застосування судом норм Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (800-17) , незастосування наслідків спливу строку позовної давності, а також твердження про належне повідомлення позивача, згідно умов договору, про готовність машиномісця і необхідність його прийняття за актом, не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення.

При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, при цьому, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.