Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Прокопчук Н.О., Кирилюк Г.М.,

при секретарі: Мурзі М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2013 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лореаль Україна" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лореаль Україна" (далі - ТОВ "Лореаль Україна", Товариство) про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог, зазначив, що більше шести років працював в ТОВ "Лореаль Україна". 16.07.2012 року, під час його роботи в Товаристві на посаді менеджера з питань регіонального розвитку, відповідачем було видано наказ № 204/2012 "Про зміни в організації виробництва і праці на підприємстві", яким було перерозподілено сектори діяльності менеджерів з питань регіонального розвитку. Цією ж датою було видано ще один наказ № 205/2012 "Про зміну режиму роботи", яким для позивача було встановлено неповний робочий час з виплатою заробітної плати пропорційно відпрацьованому часу. 27.09.2012 року до вказаних наказів відповідачем були внесені зміни. Позивач вважаючи, що видані відповідачем накази є незаконними, неодноразово звертався до керівництва про їх скасування. Наказом № ЛУ/К - 089 від 02.10 2012 року позивача було звільнено з посади менеджера з питань регіонального розвитку.

Посилаючись на те, що об'єктивних причин для зміни умов організації виробництва і праці у відповідача не було, а зниження заробітної плати позивача порушило умови трудового договору, просив суд поновити його на посаді менеджера з питань регіонального розвитку ТОВ "Лореаль Україна" з 04.10.2012 року, стягнути з відповідача на користь позивача загальну суму недоотриманих бонусів (премії) і компенсації в сумі 28 900 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу - 53 537 грн. 10 коп., моральну шкоду - 30 000 грн., а всього 112 437 грн. 10 коп.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі зазначив, що суд не дослідив обставини, що мають істотне значення для справи, має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. Посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Позивач в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити, з підстав викладених в ній.

Представник відповідача - Корнєв В.М. в суді апеляційної просив відмовити в задоволенні скарги, а рішення суду залишити без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в період із 17.07.2006 р. по 01.05.2008 р. ОСОБА_1 працював у ТОВ "Лореаль Україна" на посаді менеджера з логістики, потім на посаді старшого менеджера з логістики, а з 01.05.2008 р. по 03.10.2012 р. на посаді менеджера з питань регіонального розвитку.

Наказами № 204/2012 та № 205/2012 від 16.07.2013 зі змінами внесеними наказами № 209/2012 та № 210/2012 від 27.09.2012 відповідач повідомив позивача про зміни умов організації виробництва і праці та зміни режиму роботи та оплати праці (а.с. 9-10, 18-19).

Встановлені судом обставини підтверджуються дослідженими в суді доказами, а саме

копією акту комісії від 27.09.2012 р. про те, що позивач ознайомився із наказами № 209/2012, № 210/2012 та відмовився засвідчити підписом факт ознайомлення із ними (а.с. 137), заявою позивача від 27.09.2012 (а.с. 21), копію листа ТОВ "Лореаль Україна" до ОСОБА_1 від 28.09.2012 № 4454/12, в якому останньому роз'яснюються його права, визначені нормами трудового законодавства та запропоновано в строк до 02.10.2010 надати письмову згоду або відмову на продовження роботи у відповідача у зв'язку із зміною істотних умов праці, на якому наявний напис позивача про отримання ним даного листа 28.09.2012 (а.с.138).

Судом також встановлено та підтверджується матеріалами справи, а саме копією заяви від 14.09.2012 р. та пояснювальною запискою позивача, в яких він зазначає, що не згодний із переведенням його в Київській регіон із скороченням заробітної платні, робочого часу та повноважень та вважає, що це погіршує умови його праці (а.с. 17, 142).

Відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України є підставою припинення трудового договору.

Відповідно до копії наказу № ЛУ/К-089 від 02.10.2012 р. позивач був звільнений із займаної посади на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України та ознайомлений із ним 03.10.2012 р. (а.с. 24).

Таким чином, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції у своєму рішенні не надав належної оцінки доказам, наданих сторонами, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Беручи до уваги наведені вимоги законодавства та обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції після повного, всебічного і об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, перевірки доводів і заперечень сторін, надання належної правової оцінки зібраним по справі доказам та застосуванням правових норм, які регулюють дані правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 було звільнено без порушення вимог трудового законодавства з боку ТОВ "Лореаль Україна".

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він є законним та обґрунтованим, відповідає нормам матеріального закону та узгоджується з наявними в матеріалах справи доказами.

Доводи апеляційної скарги, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин, які судом першої інстанції не взято до уваги, відхиляються судовою колегією, оскільки суд відмовив у задоволенні позову з підстав необґрунтованості позовних вимог.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та зазначає про наступне.

Згідно з вимогам и ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) роз'яснено, що при вирішення спору про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Беручи до уваги наведені норми, а також те, що дії відповідача по звільненню ОСОБА_1 були законними, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Отже, ухвалюючи рішення суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, наданим сторонами згідно зі ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків.

Всі висновки суду першої інстанції повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, відповідають обставинам справи та нормам матеріального закону.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. 309 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 313- 315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.