1915/14790/2012 Про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення невиплачених сум за час простою, за роботу в нічний час, в рахунок оплати листків непрацездатності, по оплаті відпускних, за роботу в неробочі дні, за роботу в надурочний час та стягнення моральної шкоди - 08.08.2013 Прийняття

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського мьськрайонного суду від 30 квітня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 та до суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення невиплачених сум за час простою, за роботу в нічний час, в рахунок оплати листків непрацездатності, по оплаті відпускних, за роботу в неробочі дні, за роботу в надурочний час та стягнення моральної шкоди,-

Позивач ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому просила стягнути із відповідачів на її користь заборгованість по зарплаті в сумі 5072 грн., невиплачені суми за час простою 24000 грн., за роботу в нічний час в сумі 1440 грн., невиплачених 987,20 грн. по оплаті листків непрацездатності, стягнути невиплачених коштів за компенсацію за невикористану відпустку в сумі 2276,18 грн., за неоплачену роботу у неробочі дні 7874 грн., за оплату в надурочний час в сумі 20000 грн., моральну шкоду в розмірі 8000 грн.

рішенням Тернопільського мьськрайонного суду від 30 квітня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 - відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_1 до суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто із суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 822,92 грн. невиплачених коштів по листках непрацездатності; 2276,18 грн. грошової компенсації за невикористану відпустку; 1000 грн. моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції змінити, постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Посилається на те, що рішення прийняте за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши апелянта та її представника, які зіслалися на доводи апеляції, які просять апеляцію відхилити, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення .

Задовольняючи частково позов, а саме стягуючи із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 822,92 грн. невиплачених коштів по листках непрацездатності; 2276,18 грн. грошової компенсації за невикористану відпустку; 1000 грн. моральної шкоди та відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення невиплачених сум за час простою, за роботу в нічний час, за роботу в неробочі дні, за роботу в надурочний час, суд виходив з того, що позивачем не представлено належних доказів і не доведено підставності даних позовних вимог. З таким висновком суду першої інстанції колегія погоджується окрім суми невиплачених коштів по листках непрацездатності.

Так судом вірно встановлено, що 01 березня 2008 року між підприємцем ОСОБА_3 та працівником ОСОБА_1 був укладений трудовий договір №19010800894, за умовами якого ОСОБА_1 приступала до роботи на посаді зав. магазином із матеріальною відповідальністю. Час виконання робіт установлюється із 40 годинним тижнем, із двома днями вихідних та 24 календарних дні відпустки. Підприємець зобов'язаний виплачувати працівнику мінімальну заробітну плату. Також зазначено, що розмір заробітної плати визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.

Також, як вбачається із матеріалів справи, 28 вересня 2010 року приватним підприємцем ОСОБА_3 виданий Наказ №3, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи із 28.09.2010 р. за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Наказ підприємця ОСОБА_3 від 28.09.2010р. №3 про звільнення ОСОБА_1 є чинним і не оспорювався.

Тернопільському МРЦЗ направлена заява підприємця ОСОБА_3 про зняття з реєстрації трудового договору, кладеного із працівником ОСОБА_1 До заяви додавалися копія трудової книжки, копія телеграм про повідомлення працівника про звільнення та прибуття в центр зайнятості з трудовою книжкою, відомості про нарахування зарплати та наказ про звільнення.

На підставі поданих документів трудовий договір, укладений 01.03.2008р. із ОСОБА_1 був розірваний, про що на договорі проставлений відповідний запис.

Тому, не заслуговують на увагу твердження апелянта про чинність трудового договору і факт продовження роботи. Для вчинення запису у трудовій книжці про розірвання трудового договору ОСОБА_1 в Центр зайнятості не зверталася. Відповідно до довідки (а.с.167) наданої директором Тернопільського центру зайнятості ОСОБА_5 договір №19010800894 між СПД ФО ОСОБА_3 та ОСОБА_1 знятий з реєстрації 18 листопада 2010 року, про що ОСОБА_1 надіслено повідомлення того ж дня.

Доводи апелянта про перебування у трудових відносинах також із ОСОБА_4 є не вірними, оскільки посилання ОСОБА_1 на ті обставини, що ОСОБА_4 був директором магазину, вона частково виконувала і його накази, подавала звітність підприємця ОСОБА_4, оплачувала податкові платежі, приймала та видавала товар не можуть бути в даному випадку доказами існування трудових відносин між ОСОБА_1 та підприємцем ОСОБА_4 Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які підтверджували факт трудових відносин ОСОБА_1 із підприємцем ОСОБА_4

Із матеріалів, наданих як позивачем, так і відповідачем ОСОБА_3 свідчить, що за період із січня 2008 року по лютий 2010 рік ОСОБА_1 отримала заробітну плату в розмірі 22560 грн. А тому виходячи із положень трудового договору щодо визначення заробітної плати за згодою сторін суд вважає, що ОСОБА_1 отримувала заробітну плату згідно зазначеної довідки, підписаної підприємцем ОСОБА_3, а також згідно відомості про отримання коштів, на якій проставлені підписи ОСОБА_1, що нею не заперечується.

За таких обставин, суд першої інстанції вірно відмовив у стягненні заборгованості по зарплаті в сумі 5072 грн. за період із січня 2009 року по 07.02.2010р.

У відповідності до ст. 106 КЗпП України за погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. Частина 3 даної статті передбачає, що у разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами 1 та 2 цієї статті.

Стаття 107 КзпП України встановлює, що робота у святкові і неробочі дні оплачується у подвійному розмірі. Оплата у визначному пунктами 1-3 частини 1 цієї статті проводиться за години, фактично відпрацьовані у святкові і неробочі дні.

Відповідно до ст. 108 КЗпП України робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, встанолюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

Доводи апелянта про стягнення заборгованості за роботу в нічний час, за роботу в неробочі дні, за роботу в надурочний час не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч.1 ст.58, ч.2 ст.59 належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Як судом першої інстанції так і судом апеляційної інстанції не здобуто доказів про підставність даних позовних вимог.

Згідно ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Згідно статті 34 цього Кодексу простій - це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Таким чином судом першої інстанції також вірно відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 36000 грн. за період із 08.02.2010р. - оплати за час простою не з вини працівника, оскільки із заявлених ОСОБА_1 вимог та їх обґрунтувань про наявність простою із 08.02.2010р. по даний час суд не вбачає ознак простою, які вказуються у статті 34 Кодексу, і при встановлених обставин, а саме виплата заробітної плати по лютий 2010 рік та день розірвання трудового договору - 28.09.2010р. позивач не позбавлена права на звернення із вимогами про стягнення невиплаченої заробітної плати за цей період.

Відповідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають в нього додаткових зусиль для організації свого життя, виходить з обґрунтувань позивачем характеру, обсягу заподіяних йому моральних збитків, глибини його душевних страждань. При визначенні доцільності та розміру моральної шкоди, то суд першої інстанції вірно керувався вимогами п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, врахував характер та обсяг страждань, які зазнала позивач і стягнув в її користь моральну шкоду у розмірі 1000 грн. Колегія не вбачає підстав для збільшення розміру стягнення моральної шкоди.

Щодо стягнення із підприємця ОСОБА_3 невиплачених сум по листках непрацездатності в сумі 987,20 грн. доводи апелянта є вірними, оскільки як вбачається із доданих до матеріалів справи листків непрацездатності №223872, №767921 та №223040 ОСОБА_6 знаходилася на лікарняному із 06.03.2009р. по 03.04.2009р. і були нараховані 523,40 грн., із 18.02.2009р. по 05.03.2009р. із нарахованими 149,76 грн., і з 30.01.2009р. по 08.02.2009р. із нарахованими 149,76 грн., а також крім даних сум повинний був доплачувати підприємець і це було вказано в листках непрацездатності де проставлялися ці суми (а.с.20-22).

За вказаних обставин рішення суду в цій частині слід змінити, достягнувши з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 153,39 грн. невиплачених коштів по листках непрацездатності.

Керуючись п.3 ч. 1 ст. 307, п.1 ч.1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

рішення Тернопільського мьськрайонного суду від 30 квітня 2013 року змінити, достягнувши з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 153,39 грн. невиплачених коштів по листках непрацездатності.

В решті рішення залишити без змін.

рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом 20 днів.