Провадження 22-ц/774/8642/13

Справа № 201/4630/13 

Головуючий в 1 інстанції - Антонюк О.А.

Категорія - 52 Доповідач - Кочкова Н.О.

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Кочкової Н.О.,

суддів - Максюти Ж.І., Слоквенка Г.П.,

при секретарі - Качур Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу і стягнення моральної шкоди за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2013 року, -

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: визнано незаконним наказ № 170-У від 10 квітня 2013 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв'язку із втратою довіри; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління логістики ТОВ "Інтерпайп Україна"; стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 141 687 гр. 55 коп. та моральну шкоду у розмірі 3000 гр. Допущено негайне виконання рішення у частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати в межах місячного платежу. Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 1416 грн. 87 коп. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено ( а.с. 148-152).

В апеляційній скарзі ТОВ "Інтерпайп Україна", посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильну оцінку встановлених обставин, порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог (а.с.157-165).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 згідно наказу № 48-П від 01 лютого 2006 року була прийнята на посаду провідного спеціаліста відділу транспортної логістики Управління продаж на країни дальнього зарубіжжя ТОВ "Інтерпайп Україна". Згідно з наказом № 236-Р від 01 грудня 2009 року позивачка була переведена на посаду начальника Управління логістики ТОВ "Інтерпайп Україна". 10 квітня 2013 року згідно з наказом № 170-У ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України (у зв'язку із втратою довіри) (а.с.55).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції правильно виходив із того, що посада начальника Управління логістики, яку займала позивачка під час роботи у відповідача, безпосередньо не пов'язана із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їй цінностей. Договір про повну матеріальну відповідальність згідно із ст. 135-1 КЗпП України між позивачкою та відповідачем не укладався, що свідчить про те, що позивачка не здійснювала функцій, пов'язаних з безпосереднім обслуговуванням грошових або матеріальних цінностей.

Згідно із ч. 2 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадках винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. Як роз'яснено в п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) звільнення з підстав втрати довіри суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довіри (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довіри до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.

Відповідно до ч.ч. 1,3,4 ст. 149 КЗпПУ до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до ч.1,2 ст. 235 КЗпПУ у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Судом 1 інстанції встановлено, що договір про повну матеріальну відповідальність між позивачкою та відповідачем не укладався, посада відповідачки не значиться у Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність, затвердженому постановою № 447/24 від 28 грудня 1977 року (v0447400-77) Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань та секретаріату Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок, робота ОСОБА_1 фактично не була пов'язана із безпосереднім обслуговуванням грошових або товарних цінностей, письмового пояснення роботодавець у ОСОБА_1 не вимагав, суть дисциплінарного проступку їй не повідомив, тому суд правильно визнав наказ про звільнення незаконним і поновив позивачку на роботі.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що звільнення з посади не є видом дисциплінарного стягнення - протирічать ст. 147 КЗпП України, а посилання на те, що заява про надання відпустки без збереження заробітної плати була написана без психологічного тиску з боку працівників відповідача - не має правового значення для вирішення спору.

Доводи апелянта щодо непорушення ним ст. 116 КЗпП України - спростовуються матеріалами справи, із яких достеменно вбачається, що у день звільнення розрахунок із ОСОБА_1 не був проведений,

Згідно із ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виходячи із того, що позивачка підлягає поновленню на роботі, суд правильно стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 141 687 гр. 55 коп., виходячи із розрахунку: середньоденна зарплата 2673.35х53 робочих днів вимушеного прогулу, а посилання апелянта на те, що розрахунок зроблений неправильно - є голослівним, оскільки інший розрахунок відповідачем не був зроблений ні у суді 1 інстанції, ні в апеляційному суді, а розрахунок суду відповідає вимогам ст. 27 Закону України "Про оплату праці", пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , згідно яких середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Правильним є рішення суду і в частині стягнення моральної шкоди, оскільки розмір моральної шкоди - 3 000 грн. - визначений судом із врахуванням положень ст. 237-1 КЗпП України, ст. 23 ЦК України, а посилання апелянта на те, що відповідачем не були порушені трудові права позивачки, - спростовується матеріалами справи.

Посилання апелянта на те, що суду були надані письмові документи щодо спричинення позивачкою шкоди підприємству, - не мають правового значення для вирішення спору, оскільки зустрічний позов відповідачем не заявлявся, а розмір шкоди визначений відповідачем 18 квітня 2013 року, тобто уже після звільнення позивачки.

Доводи відповідача щодо відсутності контролю з боку позивачки за дотриманням положень Процедури вибору фрахтового брокера, контейнерної лінії при здійсненні відвантажень продукції на експорт водним транспортом - не являються підставою для скасування рішення суду, оскільки не свідчать про його незаконність.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, оскільки зводяться до повторень обставин справи та незгоди із оцінкою доказів, однак, згідно із ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду 1 інстанції.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, справа розглянута в межах позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін

Керуючись ст.307, 308, ЦПК України (1618-15) , апеляційний суд,-

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Україна" - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.