1111/4152/12 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 30.07.2013 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 14 червня 2013 року, за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В квітні 2012 року ПАТ КБ "ПриватБанк" (далі по тексту Банк) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, про стягнення заборгованості. Просив стягнути з відповідача 32697 грн. 28 коп. заборгованості за кредитним договором та 326 грн. 97 коп. судових витрат.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 25 грудня 2005 року між позивачем і відповідачем ОСОБА_3, укладено договір KGFTRF06301289, згідно якого останньому надано кредит в сумі 2675 грн. 00 коп., із сплатою відсотків за користування кредитом 0.12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 24.10.2006 року. Згідно умов договору, він складається з заяви позичальника та умов надання споживчого кредиту фізичним особам. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості, яка складається із заборгованості за кредитом та відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов. Банк свої зобов'язання виконав і надав відповідачу кредитні кошти. В свою чергу відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, кошти отримані в кредит не повернув та не сплатив визначені умовами договору проценти та комісію. Станом на 12.04.2012 року заборгованість становить 32697 грн. 28 коп. і складається із заборгованості за кредитом в сумі 2675 грн. 00 коп.; заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 11473 грн. 86 коп.; заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 294 грн. 25 коп.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором в сумі 18254 грн. 17 коп.

рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 14 червня 2013 року позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором KGFTRF06301289 від 25.12.2005 року в розмірі 2675 грн. - заборгованість за кредитом, 11473 грн. 86 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2675 грн. - пені, 294 грн.25 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом та сплачений судовий збір в сумі 326 грн. 97 коп. В задоволенні інших вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду представник відповідача просить його скасувати та постановити нове рішення яким в позові відмовити.

В скарзі апелянт зазначила, що при постановленні рішення судом порушені норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, судом не взято до уваги доводи відповідача про не укладання ним кредитного договору, а саме, не повно з'ясовано обставини справи, які підтверджуються довідкою Ленінського РС у м. Кіровограді УДМС України в Кіровоградській області від 26.03.2013 року, якою підтверджується факт втрати паспорту який було отримано позивачем у 1996 році і на підставі якого в 2005 році Банком видано кредит та не взято до уваги клопотання про застосування строків позовної давності, оскільки як зазначено у п. 11. Кредитного договору виданий Банком кредит у сумі 2675 грн.00 коп. є строковим і видається на строк по 24.10.2006 року.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представника відповідача, та представника позивача, перевіривши матеріали справи та наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, із наступних підстав.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Вирішуючи спір суд першої інстанції дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем існують договірні правовідносини. Що одна сторона не виконала своїх договірних зобов'язань і тому застосувавши положення ст.ст. 526, 553, 554, 1049 ЦК України частково задовольнив вимогу позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності укладеного 25 грудня 2005 року, між сторонами, кредитного договору № KGFTRF06301289, згідно якого Банком ОСОБА_3. надано кредит в сумі 2675 грн. 00 коп., із сплатою відсотків за користування кредитом 0.12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 24.10.2006 року.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що спірний договір за формою та змістом відповідає вимогам закону.

Згідно ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний законом недійсним.

Даних про те, що спірний договір судом визнано недійсним ні суду першої ні апеляційної інстанції не надано.

За таких обставин, доводи апелянта про те, що відповідачем спірний кредитний договір не укладався є безпідставними та не можуть бути прийняті колегією суддів.

В той же час, колегія суддів вважає відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про застосування строку позовної давності такою, що не відповідає закону.

Посилаючись на положення п. 5.1 Договору суд не звернув уваги на те, що даний договір відповідно до п. 1.1 є строковим. Відповідно до зазначеного пункту Договору кредит Банком видавався на строк по 24.10.2006 року, включно, у вигляді строкового кредиту у розмірі 2675.00 грн. на купівлю ТНС. Відповідно до п. 2.2.9. Договору відповідач зобов'язався повернути кредит до дати, зазначеної в п. 1.1 даного договору ( тобто до 24.10.2006 року), а відповідно до п. 3.3. Договору остаточне погашення заборгованості за кредитом виконується не пізніше дати, зазначеної в п. 1.1. Договору (24.10.2006 року).

Згідно ч.1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлено договором.

Таким чином, з наступного дня, після дня настання строку, на який було видано кредит, тобто з 25.10.2006 року, у Банку виникло право на звернення до суду із вимогою щодо повернення кредиту та інших нарахованих платежів.

Частиною 1 статті 254 ЦК України передбачено, що строк визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, а оскільки доказів щодо зупинення перебігу позовної давності та переривання перебігу позовної давності( ст. 263, 264 ЦК України) суду не надано, то строк позовної давності, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу закінчився 24.10.2009 року.

Таким чином, оскільки, Банком кредит видано на купівлю товарів народного споживання, тобто кредит є споживчим, і на 27.04.2012 року сплив строк позовної давності, то Банку у відповідності до п.п. 7 п. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" забороняється вимагати його повернення.

Таким чином колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні спору порушені норми матеріального та процесуального права.

Згідно положень п.п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.