576/111/13-ц Про стягнення боргу за договором позики - 30.07.2013 Прийняття

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 10 вересня 2012 року в сумі 400749,37 грн., а також 3937 грн. понесених судових витрат по сплаті судового збору, за надання правової допомоги та за проведення експертизи, всього на суму 404686,37 грн.

Зазначене рішення відповідач оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що надана позивачем розписка не може прийматись та розглядатись судом як доказ укладення договору позики, оскільки була написана відповідачем під примусом позивача. Крім того, суд першої інстанції не вирішив клопотання відповідача про призначення комплексної психолого-почеркознавчої експертизи для підтвердження його посилань на те, що вказана розписка була виконана під дією тиску з боку позивача, а також неодноразово відмовляв представнику відповідача у залученні до матеріалів справи документів, та у допиті свідків на підтвердження факту того, що в день складання розписки відповідача не було в м. Глухові. Також суд не врахував, що відповідач з приводу неправомірних дій позивача звернувся до правоохоронних органів, що стало підставою для відкриття кримінального провадження. Відповідач також стверджує, що договору позики взагалі не існувало, оскільки якщо б він і укладався, то повинен був укладатися у національній валюті України - гривні, а також повинен був бути нотаріально посвідченим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про задоволення апеляційної скарги, пояснення позивача ОСОБА_3 про залишення рішення без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно розписки від 10 вересня 2012 року, складеної та підписаної відповідачем ОСОБА_2, останній взяв у борг у позивача ОСОБА_3 50000 доларів США, які зобов'язався повернути протягом п'яти років або раніше на вимогу ОСОБА_3 (а.с.28).

25 грудня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_2 з письмовою вимогою про повернення боргу в сумі 50000 доларів США у строк до 03 січня 2013 року, що підтверджується квитанцією про відправлення повідомлення, яка була отримана відповідачем 26 грудня 2012 року, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням, однак вказана вимога була залишена відповідачем без задоволення (а.с.6, 7).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем були надані грошові кошти ОСОБА_2 в сумі 50000 доларів США на строк, в тому числі і визначений моментом пред'явлення вимоги.

Проте, після пред'явлення позивачем письмової вимоги до відповідача про повернення до зазначеного строку суми позики дане зобов'язання ним виконане не було, у результаті чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Також суд на вимогу позивача застосував до відповідача передбачену ст. 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання у вигляді стягнення з нього на користь позивача трьох процентів річних від простроченої суми за один місяць.

З таким рішенням суду колегія суддів погоджується, оскільки воно є обґрунтованим і відповідає вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено вимогами ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Виходячи з положень ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як визначено ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Вимогами ч.2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Крім того, в ч.1 ст. 218 ЦК України йдеться про те, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у строк, встановлений в адресованій до нього письмовій вимозі, не повернув позивачу вказану у розписці суму позики у розмірі 50000 доларів США, тому, на думку колегії суддів, є законними і обґрунтованими висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за договором позики у розмірі 399750 грн., а також застосування до нього цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення на користь позивача 3% річних від суми заборгованості за один місяць, що становить 999 грн. 37 коп.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 написав розписку про отримання та повернення позики під примусом і тиском позивача не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки не підтверджені належними, допустимими, обґрунтованими та переконливими доказами.

Зокрема, посилання відповідача на те, що відразу ж після звернення позивача до суду з даним позовом він звернувся до правоохоронних органів щодо неправомірної поведінки позивача стосовно нього і відносно позивача було відкрито кримінальне провадження, не є належним та допустимим доказом того, що договір позики був укладений під впливом насильства з боку позивача, оскільки розписка була складена відповідачем 10 вересня 2012 року, до суду з даним позовом позивач звернувся 15 січня 2013 року, лише після чого 01 лютого 2013 року відповідач звернувся до правоохоронних органів (а.с.32), тобто дії позивача були оскаржені відповідачем не відразу після складання відповідної розписки.

Крім того, сам по собі факт порушення кримінального провадження за заявою відповідача, без доведення складу злочину з боку ОСОБА_3, ще не підтверджує наявність в діях останнього якогось правопорушення (а.с.34).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд провів судові засідання без участі відповідача та його представника, не вирішив питання про призначення комплексної психолого-почеркознавчої експертизи, на чому наполягав відповідач, а також не задовольнив клопотання відповідача про приєднання до матеріалів справи письмових доказів та про допит свідків, також не заслуговують на увагу колегії суддів з точки зору задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, відповідач і його представник ОСОБА_4 належним чином повідомлялись про час та місце розгляду даної справи, а також брали участь у розгляді справи (а.с.18, 40-51, 78, 79, 83, 84, 91, 95, 96, 97, 106-109).

Крім того, за клопотаннями представника відповідача ОСОБА_4 неодноразово оголошувалась перерва у розгляді даної справи (а.с.93, 98, 106-109).

Що стосується призначення по справі комплексної психолого-почеркознавчої експертизи на предмет доведення застосування до відповідача тиску з боку позивача під час написання розписки про отримання у позику грошових коштів, то вона не була проведена судом внаслідок того, що відповідач не гарантував її оплату, про неможливість її проведення він повідомив і в апеляційній скарзі.

Крім того, з аналогічних підстав не була проведена і призначена судом за його ж клопотанням техніко-почеркознавча експертиза в частині вирішення ряду питань, так як рахунок вартості цієї експертизи не був оплачений відповідачем (а.с.60, 61, 62, 72, 73, 74).

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не задовольнив клопотання відповідача про приєднання до матеріалів справи ряду документів та про допит свідків на підтвердження обставини того, що на момент складання розписки, тобто станом на 10 вересня 2012 року, відповідач не був присутній у м. Глухові, отже, того дня гроші насправді не були одержані позичальником від позикодавця (а.с.35, 128), не свідчать про помилковість висновків суду щодо задоволення позову, оскільки, виходячи з вимог ч.1 ст.218, абз.2 ч.1 ст. 1051 ЦК України, свідчення свідків не є належними та допустимими засобами доказування стосовно заперечення відповідачем факту вчинення договору позики.

До того ж, виходячи із змісту самої розписки, в ній не зазначено, що саме 10 вересня 2012 року відповідач отримав від позивача у позику гроші в сумі 50000 доларів США, а йдеться тільки про підтвердження вказаного факту розпискою, яка була складена відповідачем 10 вересня 2012 року.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що договір позики повинен був укладатися у національній валюті України - гривні, а також повинен був бути нотаріально посвідченим також не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки відповідно до вимог ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. При цьому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення боргу за договором позики у національній валюті - гривні. Крім того, законодавчо не передбачено обов'язкове нотаріальне посвідчення договору позики.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для скасування чи зміни рішення суду.

За таких обставин, коли суд ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відсутні підстави для його зміни чи скасування, у зв'язку чим апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п. 1, 308, 314 ч.1 п. 1, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 19 червня 2013 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.