2/425/61/13 Про усунення перешкод у здійсненні права власності - 24.07.2013 Прийняття

Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючий суддя Карташов О.Ю.

судді Дронська І.О., Оробцова Р.І.

при секретарі Скоробогатовій Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення

Рубіжанського міського суду Луганської області від 13 березня 2013 року

по цивільній справі за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності, ~

У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, який в ході судового розгляду уточнила та просила суд усунути перешкоди у здійсненні права власності на зазначену квартиру шляхом визнання ОСОБА_2 таким,що втратив право користування житловим приміщенням у зв'язку з втратою право власності на житло та зняття його з реєстраційного обліку.

В обґрунтування позову зазначила, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право про спадщину за заповітом (3/4 частки квартири) та на підставі рішення Рубіжанського міського суду від 08.06.2011 року ( 1/4 частки квартири). Оскільки заповіт було складено її матір'ю на цілу квартиру,то її чоловік ОСОБА_2 успадкував 1/4 частку зазначеної квартири як обов'язкову частку у спадщині оскільки на день смерті спадкодавця був особою непрацездатною .Але, належну йому частку у спадковому майні він подарував своєму синові ОСОБА_4, а з реєстраційного обліку не знявся і не бажає зніматися. Право власності ОСОБА_4 на 1/4 частку зазначеної квартири було припинено та визнано за нею на підставі рішення Рубіжанського міського суду від 08.06.2011 року, яке вступило в законну силу 12 жовтня 2011 року. Таким чином зона є єдиною власницею квартири. Ніякої угоди, а саме договору оренди(найму) житлової квартири щодо подальшого користування нею вона з відповідачем не укладали. Вона є єдиною власницею квартири, отже правових підстав бути зареєстрованим в квартирі позивача відповідач не має, відповідач не є членом її сім"ї. Вона має намір продати квартиру оскільки має потребу в грошових коштах, необхідних для лікування її дочки, але реєстрація відповідача перешкоджає їй в цьому.

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 13 березня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у зв'язку з втратою право власності на житло та зняття його з реєстраційного обліку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та ухвалення по справі нового рішення про залишення позовної заяви позивача без розгляду у зв'язку з необґрунтованістю.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_3

Проаналізувавши наявні дані, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

ст. 41 Конституцією України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За положеннями ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Глава 28 ЦК України (435-15) визначає житло об'єктом права приватної власності .

Відповідно до положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_5 успадкувала після смерті своєї матері ОСОБА_6 1/3 частку квартири АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_2 успадкував після смерті ОСОБА_6 1/4 частку зазначеної квартири (свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с.4).

19.01.2010 року відповідач подарував 1/4 частку зазначеної квартири своєму сину ОСОБА_4 (договір дарування-а.с.9).

Рішенням Рубіжанського міського суду від 08 червня 2011 року (а.с. 11),залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 12 жовтня 2011 року( а.с. 12) та ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України від 03 травня 2012 року(а.с. 1З) припинено право власності ОСОБА_4 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1, визнано право власності на зазначену частку за позивачкою.

Отже, позивач є власницею квартири АДРЕСА_1 -3/4 частки на підставі свідоцтва про право на спадщину (а.с.4), 1/4 частки на підставі рішення Рубіжанського міського суду від (а.с.9 ).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Як встановлено судом, відповідно до заяви від 19.04.2002 року (а.с.44) відповідач ОСОБА_2 був зареєстрований в вищезазначеній квартирі як член сім"ї власника.

Відповідно до акту від 30.08.2011 р.(а.с.15) відповідач не мешкає в зазначеній квартирі з 05.12.2008 року.

Так, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач, подарувавши свою частку квартири АДРЕСА_1, свідомо відмовився від права власності на неї, отже втратив право користування зазначеною квартирою.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що зняття відповідача з реєстраційного обліку є незаконним та не відповідає нормам закону.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (1382-15) є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення фізичної особи померлою.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із зазначених вище вимог.

Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням, відповідно до норм житлового та цивільного законодавства(ст.ст.71, 72, 116, 156, ЖК України (5464-10) , ст. 405 ЦК України (435-15) ).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_5 звернулась до суду з вимогою про усунення перешкоди у здійсненні права власності на квартиру шляхом визнання ОСОБА_2 таким,що втратив право користування житловим приміщенням у зв'язку з втратою право власності на житло та зняття його з реєстраційного обліку.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про зняття ОСОБА_2 з реєстраційного обліку є законним та обґрунтованим і доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Доводи апелянта стосовно того, що до компетенції суду не відноситься зняття з реєстрації, на увагу не заслуговують, оскільки відповідно до ст.14 ЦПК України (1618-15) судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами, так, суд своїм рішенням лише зобов'язує відповідний орган зняти з реєстраційного обліку.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду. Ніяких нових доказів чи обставин, які не були предметом розгляду суду першої інстанції та могли б вплинути на рішення, не надано і апеляційному суду.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі вищевикладеного судова колегія приходить до висновку, що рішення ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не має.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Луганської області,~

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 ~ відхилити.

Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 13 березня 2013 року ~ залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.